Напередодні свята "Комсомолка" узнала цікаві армійські історії колишніх футболістів. Хоча більшість із знаменитих спортсменів проходили службу чисто формально (тільки на папері), нам вдалося знайти таких, хто відчув на собі тяготи і курйози реальної армійського життя ...
Олександр Заваров: Гауптвахта не зламала
- Я служив у спортроте Радянської Армії, що в 1980-і роки було звичайним явищем для багатьох спортсменів, - розповідає екс-футболіст київського "Динамо" і туринського "Ювентуса" Олександр Заваров. - Паралельно грав за СКА "Ростов".
Наприкінці моєї служби (оттрубіл, як годиться, два роки), вже перед дембелем, стався цікавий епізод. Пам'ятаю, був листопад, мене викликав генерал-лейтенант Дубінін, начальник військової ради, який відповідав за безпеку країни, і каже: "Саша, давай продовжимо твою службу. Будеш прапорщиком". Я ні в яку. Загалом, відмовився навідріз. "Ну тоді посидь десять діб на гауптвахті, подумай, а потім ми вирішимо", - була відповідь.
У підсумку я відсидів "на губі" ці 10 днів, але свого рішення так і не змінив. Багато в чому завдяки цьому незабаром я і перейшов у київське "Динамо". Ось так відчув, що таке армія.
Після цього навіть коли в "Динамо" пропонували стати прапорщиком, а потім і молодшим лейтенантом (тільки вже міліції, так як "Динамо" Курирувало українське МВС. - Ред.), Я не погоджувався ні під яким приводом. Хоча хто знає, може, вже був би генералом!
Володимир Лозинський: За запізнення з армії позбавили зарплати!
- Я теж служив у частині 3217, де всі футболісти проходили курси молодого бійця, - розповідає інший легендарний захисник "Динамо" зразка 1970-80-х років Володимир Лозинський. - Хоча вони й тривали лише місяць, але там було непросто, це справжня школа. Після закінчення терміну планувалося, що нас заберуть на збори. І ось, коли повинні були приїхати за мною та іншими хлопцями, з "Динамо" ніхто не з'явився, і нам сказали добиратися додому самостійно, на таксі. А в неділю ми вже повинні були бути на тренуванні. При цьому жодних документів не видали, і нас міг запросто спіймати будь-який патруль. У підсумку обхідними шляхами добиралися додому. Мене зустріли друзі, і ми трохи випили. Думаю, яка може бути тренування в неділю? Поїхав на базу вже в понеділок, і мені відразу говорять: Лобановський хоче бачити.
Виявляється, мене вже шукали всюди! Потрібно було щось придумати, і я на запитання: "Де був?" - Відповідаю: "Захворів, горло ..." Загалом, відправили мене назад в частину. А за проступок Лобановський зняв з мене зарплату на півроку ...
Стефан Решко: Справжній полковник
- У 1974 році я служив у військовій частині на Подолі в Києві, - згадує легендарний захисник "Динамо" часів 1970-х Стефан Решко. - Мене привезли туди після однієї з ігор, одягли в солдатську форму внутрішніх військ, я прийняв присягу. Зізнаюся чесно: служив формально, більше грав у футбол.
Після закінчення служби мені дали звання молодшого лейтенанта. І все б нічого, але в той час в Союзі всі спортсмени штатних команд, щоб стати офіцерами, повинні були пройти курс військової освіти. І ось мене і ще трьох динамівців - Колотова, Веремєєва і Трошкіна - відправили до Саратовського училище. Була зима, за старшого з нами був Біба. Приїжджаємо, а там мороз - мінус 30! Як зараз пам'ятаю, нас поселили в гуртожиток, і в мене було ліжко біля вікна. Я кинув штани на підвіконня, а вранці спробував їх носити, але не зміг відірвати від вікна - примерзли. У результаті запізнився на побудову. Так почалася наша реальна служба ...
Ми були футболістами основного складу кращої команди країни. Деякі - призери чемпіонатів світу та Європи. З вищою освітою. Ми розуміли, що втрачаємо час - нам тренуватися треба було! Пробувши там близько 10 днів, ми попросили зустрічі з начальником училища. Пояснили йому ситуацію - мовляв, служити не хочемо, свідомо відмовляємося від звань. На що отримали відповідь: "Якщо хочете, їдьте, але я вас відпустити не можу". На свій страх і ризик ми написали рапорт про звільнення, змилися із Саратова і поїхали з "Динамо" на збори. Про це доповіли нагору, але начальство все залагодило, домовившись з Москвою. А ми в тому році виграли Кубок і чемпіонат.
А до звання полковника міліції я все-таки дослужився, працюючи з 1978 року викладачем у вищій школі МВС, де згодом став начальником кафедри. І справжню службу встиг побачити, коли в 1985-му закінчив Рязанське повітряно-десантного училища. Довелося і на БТРі поїздити, і постріляти ...
Віктор Кондратов: Його охороняв сам Ігор Бакай
- Коли я переходив з "Шахтаря" в "Карпати", з вищої до першої ліги, був змушений піти в армію, стати військовим і підписатися на звання прапорщика, - згадує армійські роки захисник "Шахтаря" середини 1970-х. - Наш командувач Прикарпатським округом Белек був затятим вболівальником. Він взяв під опіку "Карпати". Футбол любив, але тонкощів гри не розумів. Наприклад, коли команда готувалася до якогось матчу, приїжджав на базу, будив всіх гравців зі словами: "Вам присвоюється звання старший прапорщик!" Радив тренеру, кого ставити до складу ...
Як-то у нас була проблема з центральним захисником, так він наказав тренеру, що треба поставити на це місце Юрчишина, нападаючого! У результаті ми програли.
Потім він десь прочитав про тонізуючих вітамінах, настоянці елеутерококу і в терміновому порядку прислав до нас літак з полковником, який вибіг на поле прямо під час розминки, попросивши футболістів випити ці краплі перед матчем. І взагалі чого ми тільки не робили перед грою: і прапор цілували, і гвардійцями ставали ...
Якось питає мене командуючий округом: "Прапорщик Кондратов, ви хочете стати лейтенантом?" А йому не можна сказати "ні". Ну, я і відповідаю: "Так точно, хочу!" І він розпорядився, щоб мої документи відправили до Кам'янець-Подільське училище і достроково присвоїли звання. Я тихенько начальника команди попросив: "Ні в якому випадку не відправляйте".
Природно, командувач був присутній на всіх матчах. Якось у перерві тренер Самарін висловив свої претензії до одного з футболістів команди, замінивши його. Яким же було наше здивування, коли за дорученням командувача подяку була оголошена саме цьому гравцеві (на другий тайм він все-таки вийшов).
Ще один комічний момент був на нашій базі в Брюховичах, в охороні якої служив Ігор Бакай, той самий, що 25 років очолив Держуправління справами при президенті України. Так ось, у нас там жили собака Аза, кішка і пара хвилястих папужок. Наш тренер Самарін попередив: якщо тварини не будуть нагодовані, він відправить охорону на Соловки. І ось одного разу в дев'ятій ранку Ігор Бакай з напарником приїжджають до мене додому в паніці, просять позичити 25 рублів. Виявилося, кішка з'їла папуг! Вони об'їздили всі ринки міста, всі зоомагазини і таки знайшли точно таких папуг. І якраз до приїзду Самаріна встигли запустити їх в клітку. Яке ж було їх здивування, коли на клітину прилетів і сів ще один папуга (як з'ясувалося, кішка з'їла тільки одного). Тренер зрадів: "О, ще один прибився! Солдатики, докупити йому пару".