Мабуть, дербі міста Мілан - головне в Європі. Все-таки в Європі немає іншого міста, де існують дві такі великі команди. Так, в Лондоні є «Арсенал», «Челсі» і «Тоттенхем». Але все ж таки: «шпори» лише прагнуть до евровершінам, а «аристократи» поки що не пройшли перевірку часом. А ось «Мілан» та «Інтер» вже давно стали грандами європейського футболу. На двох у них 34 титули чемпіонів Італії, 10 кубків країни, 9 Кубків європейських чемпіонів і 5 Кубків УЄФА!
В Італії прийнято дербі називати ім'ям якої-небудь видатної пам'ятки міста. Міланське дербі - дербі «Della Madonnina», названий так на честь статуї Діви Марії на верхівці Міланського собору.
Відмінна риса цього дербі - відсутність якогось божевільного антагонізму між клубами. Можливі переходи гравців з однієї команди в іншу, причому навіть прямі. Як яскравою ілюстрації можна навести трансфер Кларенса Зеєдорфа. Причому фанати не вважають такі переходи зрадою. Ніхто тут не буде освистували футболіста чи підпалювати його машину.
Щоправда, все ж назвати відносини між командами мирними не можна. Навіть стадіон кожна з них називає по-різному. «Інтер» вважає за краще іменувати арену ім'ям легенди клубу «Сан-Сіро». «Мілан» же присягає «Сан-Сіро», хоча Меацца і закінчив кар'єру в їх колективі. До речі, цей стадіон був побудований в далекому 1926 році, природно, що в матчі відкриття зійшлися «нерадзуррі» і «россо-нері». Перемогли перші 6:3. Традиційно фанати «Мілана» розташовуються на curva sud - південна трибуна, шанувальники «Інтера» заповнюють північну.
Та що вже там стадіон? Адже навіть поява на світ «Інтер» зобов'язаний конфлікту. У 1899-му році був заснований «Мілан». До 1908 клуб вже встиг тричі виграти чемпіонат Італії. Чому акцент зроблено саме на 1908 році? Справа в тому, що тоді федерація футболу Італії заборонила командам грати в чемпіонаті, якщо в складі є іноземці. Дискусія в «Мілані» щодо того підкоряться цьому правилу чи ні, була запеклою. У підсумку фракція, яка не підтримувала це рішення, вирішила покинути збори. Щоправда, того ж вечора їх наздогнали колишні соратники і пристойно побили. Однак, резолюція «реформаторів» була непохитна. Того ж вечора вони прийняли рішення про заснування «Міжнародного футбольного клубу« Мілан »«, тобто інтернаціонального. А квітами були обрані «чорно-сині» через отримані синців. Щоправда, це лише легенда. Є й інші варіанти, чому «Інтер» став чорно-синім, але про це якось іншим разом.
До речі, є ще одна легенда, пов'язана з основою «Інтера». На перші збори нового клубу прийшли 44 члена. І після появи команди, їхні сусіди з «Мілана» не могил виграти чемпіонат Італії протягом ... 44 років.
Перше дербі відбулося ... не в Мілані. Команда чогось проїхали 50 миль і зустрілися на кордоні Італії та Швейцарії в місті Чіассо. Тоді переміг більш старий клуб з рахунком 2:1.
Згодом «Мілан» став клубом міського класу і членів профспілок, серед яких було багато трудових мігрантів з півдня. «Інтер» ж вважався командою середнього класу і буржуазії, за яку вболівали корінні міланці. «Нерадзуррі» називають своїх суперників casciavìt, тобто «простаки», натякаючи на походження. «Россонері» мають своїх суперників bauscia - «хвальки». Правда, в сучасному світі все перевернулося. Адже власників «Мілана» Сільвіо є Берлусоні, лідер правоцентристської партії, а патрон Массімо Моратті відомий саме своїми лівими поглядами. У 70-х роках опір вболівальників досягло критичної точки. Тоді фанати один одного дійсно ненавиділи. Це тривало до 1983 року, коли в бійці загинув уболівальник «Інтера». Тоді ж ультрас обох команд уклали мирну угоду.
Тепер варто поговорити про саму історії дербі. Спочатку перевага в особистих зустрічах була на боці більш досвідченої команди «Мілан». Але, починаючи з 30ых років «Інтер» почав ставати все більш вагомою силою. А з 60ых по 80ые саме «нерадзуррі» були головною командою міста. Але після приходу до табору «россонері» Сильвіо Берлусконі «Мілан» зробив якісний стрибок вперед, вигравши велику кількість титулів. У цей час «Інтер» лише епізодами добивався якихось успіхів, хоча завжди мав могутній складом. І лише в середині нульових XXI століття «нерадзуррі» стали знову перетягувати тягар лідера міста на себе.
Мабуть, найбільш цікава епоха цього дербі була в 60-их роках. Адже тоді один проти одного билися легенди клубів: Сандро Маццола проти Джанні Рівера. Матчі між командами завжди носили безкомпромісний характер, а передбачити переможця було вкрай важко. Тоді клуби на двох виграли чотири Кубки європейських чемпіонів. Наставник «Мілана» Нерео Рокко винайшов «Катеначо», а його візаві Еленіо Еррера довів цю тактику до досконалості, тому зараз багато хто неправильно називають саме аргентинця першопрохідцем. Суперництво в ті роки доходило до того, що Маццола і Рівера не грали разом у збірній. Як правило, один із них виходив на поле з перших хвилинах, а в другому таймі йому на зміну виходив другий. Але ж вони зумій знайти компроміс, і можливо, Італія не програла б фінал чемпіонату світу 1970-го року.
Стосовно до чемпіонатів світу, можна згадати мундіаль 1990-го року. Матч 1 / 8 фіналу проходив на міланському стадіоні «Сан-Сіро». У складі збірної Голландії вийшли Ван Бастен, Гулліт і Райкаард, у той час захищали кольори «россо-нері». Їх суперниками були німці, у складі яких були Бреме, Клінсманн і Маттеус, у яких діяли контракти з «нерадзуррі». Не складно припустити, що ця гра була порівняй дербі. Навіть гравці, які не мали відношення до грандів італійського футболу були на взводі, що закінчилося плювком Райкаарда в Феллера. А німці перемогли 2:1, давши шанувальникам «Інтера» шанс кепкувати з фанатами «Мілана». Правда, в 90ые року все ж таки більше привід для радості було в «россо-нері», які були сильні, як ніколи.
Особливим рядком в історії міланського дербі є чвертьфінал Ліги Чемпіонів 2004/05, де між собою зійшлися «Мілан» та «Інтер». У першій грі «россонері» виграли 2:0, а в другій після першого тайму були попереду 1:0. Шансів на вихід до півфіналу у «нерадзуррі» майже не було. Зовсім їх не стало, коли Камбьяссо був вилучений з поля. Причому аргентинець відправився відпочивати за суперечки із суддею, який не зарахував гол південноамериканця. Все це відбувалося біля воріт, за якими знаходилася трибуна вболівальників «Інтера». Ті, оскаженілі рішенням рефері, почали жбурляти на поле все, що було під рукою: пляшка, монети і фаєра. Один з них потрапив у голкіпера «Мілана» Діду, якому треба було заміна. Однак, Абб'яті не судилося вступити в гру, так як відразу після відновлення матчу фанати «нерадзуррі» продовжили заворушення. Матч був зупинений, а «Інтеру» в подальшому було присуджено поразка 0:3.
Закінчити цей матеріал хочеться парою слів про філософію гри. Історично вважається, що «Мілан» більше використовує поперечні передачі, а вся гра заснована на культурі дрібного пасу. «Інтер» ж зазвичай віддає перевагу «вертикальну гру» - тобто довгі передачі на одного яскраво вираженого нападника, будь то Маццола, Роналдо або Вієрі. Що краще - визначати треба кожному. Колишній президент «Інтера» Пеппіно Пріска в 1949-му році після перемоги в дербі заявив: «поперечних м'ячів - п'ять, вертикальних - шість». Але ось титулів все ж у «Мілана» побільше.
Наостанок пара цифр:
Найбільша перемога «Мілана»: 11 травня 2001, «Мілан» - «Інтер» 6:0
Найбільша перемога «Інтера»: 6 лютого 1910, «Мілан» - «Інтер» 0:5
Самий результативний матч: 6 листопад 1949, «Інтер» - «Мілан» 6:5
Костянтин ЄВГРАФОВ,, Чемпіон