Бомбардири і воротарі
Бомбардири
Жюста Фонтен (Франція)
Знаменитий французький бомбардир народився в марокканському місті Марракеш, починав футбольну кар'єру в «Касабланці», а на історичну батьківщину перебрався в 20-річному віці і в 1953 році опинився в «Ніцці», а потім - у кращому французькому клубі тієї пори, «Реймсі» . Продемонструвавши в клубі неабиякі снайперські здібності, був покликаний під прапори збірної Франції і в дебютному поєдинку відзначився хет-триком.
Він багато забивав, але по-справжньому прославився тільки після ЧС-1958. Потужна французька збірна, тон в якій задавали Фонтен, Раймон Копа і Роже Пьянтоні, забивши в шести матчах 23 м'ячі, 13 з них - на рахунку Фонтена. Перевершити цей показник у ході одного чемпіонату ще нікому не вдавалося.
Еусебіо (Португалія)
До збірної Португалії уродженець Мозамбіку потрапив у 19 років - практично відразу ж після дебюту в «Бенфіці», яка в той час впевнено увійшла до числа лідерів європейського футболу, вигравши два поспіль Кубка чемпіонів. А ось національна команда Португалії тих часів не була серйозною силою (з 1934-го по 1982 роки тільки одного разу пробилася на чемпіонат світу - в 1966-му). Але саме ЧС-1966 став одним з кращих турнірів у кар'єрі Еусебіо, який в шести матчах забив дев'ять м'ячів. Відзначимо найважливіші з них - два у ворота збірної Бразилії (перемога - 3:1), чотири - в божевільному матчі з командою КНДР (5:3, хоча по ходу вигравали корейці - 3:0), ще один - в поєдинку за третє місце зі збірною СРСР (2:1).
Гжегож Лято (Польща)
У збірній Польщі за 13 років (1971-1984) Гжегож Лято набив 45 голів, що є національним рекордом, а 10 з них припали на поєдинки трьох чемпіонатів світу. Це були зоряні роки польського футболу, але якщо в 1978-м і 1982 роках до «Кадри» вже ставилися з пієтетом, то в 1974-му про її силі ніхто й не підозрював. На полях ФРН Лято забив сім м'ячів і став кращим бомбардиром турніру, моментально ставши зіркою світового калібру.
Причому в п'яти матчах саме його голи стали переможними (Аргентина - 3:2, Гаїті - 7:0, Швеція - 1:0, Югославія - 2:1, Бразилія - 1:0) і допомогли виграти бронзові медалі. Намагався Лято тримати марку і на наступних мундіалях, але на ЧС 1978 забив лише два м'ячі, а на ЧС-1982 - один.
Паоло Россі (Італія)
На чемпіонатах світу Паоло Россі дебютував у 1978-му (забив Угорщини, приніс перемоги над Францією та Австрією), буквально увірвавшись до лав збірної Італії. Був визнаний відкриттям турніру, гравцем року в Італії. А вже у 1979-му, виступаючи за «Перуджу», форвард був дискваліфікований на два роки (спочатку - на три) за участь в махінаціях, пов'язаних з грою на тоталізаторі. На ЧС-1982 Россі поїхав, зігравши лише три матчі за «Ювентус» по закінченні вимушеного простою. У перших чотирьох поєдинках зоряного для себе чемпіонату форвард жодного разу не розписався в чужих воротах. Але коли підійшла пора вирішальних зустрічей, прокинувся - хет-трик з Бразилією (3:2), дубль з Польщею в півфіналі (2:0), перший гол у фіналі з ФРН (3:1).
Воротарі
ГОРДОН Бенкс (Англія)
На ЧС-1962 голкіпер «Лестера» виступав у ролі дублера у Рона Спрінджетта, а дебютував у збірній Англії тільки в квітні 1963-го. Після чого позиції Гордона Бенкса у складі національної команди вже ніхто не піддавав сумніву.
Чемпіонат світу 1966 року став його зоряним часом - до золотої медалі Бенкс іще одну звання кращого воротаря турніру, а також суху серію (441 хвилина). Наступний мундіаль (ЧС-1970) став для нього останнім у кар'єрі. А в жовтні 1972-го Бенкс втратив праве око в результаті автомобільної аварії і перестав викликатися до збірної (в клубі виступав до 1978-го). Згідно референдуму ІФФХС, проведеному серед світових футбольних експертів, зайняв друге місце в списку найсильніших воротарів XX століття після Льва Яшина.
Зепп Майєр (ФРН)
Перша половина 70-х - це епоха домінування на міжнародній арені двох колективів - «Баварії» та збірної ФРН. Основним воротарем мюнхенців Зепп Майєр став у 1963-м (з клубом тричі вигравав Кубок чемпіонів, неодноразово - чемпіонат країни), а через три роки дебютував у збірній.
На ЧС-1966 місце у воротах Бундестіму належало Хансу Тілковскі, але незабаром Майєр став першим номером і в національній команді, з якою виграв Євро-1972, ЧС-1974, отримав «срібло» Євро-1976, виступав на ЧС 1370 і ЧС-1978 . Вважається, що в 1973 році він став одним з винахідників гумових воротарські рукавички. У 1975-му, 1977-му і 1978 роках Майєр - кращий футболіст ФРН. А в липні 1979-го голкіпер потрапив в аварію. Залишився живий, але кар'єру довелося завершити.
Клаудіо ТАФФАРЕЛ (Бразилія)
Довгий час вважалося, що в Бразилії немає хороших воротарів, але Клаудіо Таффарел зумів кардинально змінити цю точку зору, а його наступники - Діда і Жуліо Сезар - остаточно розвіяти цей міф. Вперше Таффарел став чемпіоном світу в 1985-му - на юніорському рівні. У 1988-му він з партнерами програв збірної СРСР «золото» Олімпійських ігор в Сеулі, був визнаний кращим футболістом країни, а два роки по тому дебютував на дорослому чемпіонаті світу і перебрався до Італії.
Його зоряний час настав під час ЧС-1994, коли в семи матчах Таффарелу забили лише тричі (він увійшов до символічної збірної турніру), а Бразилія стала чемпіоном. На ЧС-1998 бразильці ледь не повторили свій успіх, але Таффарел у фіналі пропустив три м'ячі від французів.
Олівер Кан (Німеччина)
Чемпіоном світу один з кращих голкіперів кінця XX - початку XXI століття так і не став - в 2002 році Олівер Кан зумів дотягнути не дуже сильну тоді збірну Німеччини до фінального поєдинку, пропустивши по ходу турніру лише один м'яч. Однак у фінальному матчі бразильці забили двічі, а партнери Титану відігратися не зуміли. Це був єдиний чемпіонат світу (з чотирьох), на якому Кан виступав в ролі основного воротаря. У 1994-му тренери віддавали перевагу Водо Ільгнеру, в 1998-му - Андреасу Кепке, а в 2006-му - Йенса Леманна. На трьох перерахованих турнірах Кан провів тільки одну гру - малий фінал з Португалією, оформив для Німеччини «бронзу» домашнього ЧС-2006 і покинув бундестім. А через два роки і зовсім завершив блискучу кар'єру.
Матеріали: газета «Команда»