Головний тренер харківського «Металіста» розповів про своє футбольному дитинстві і плани на «пенсію»
Кінець сезону видався бурхливим для «Металіста» - в минулі вихідні Харків відсвяткував відкриття оновленого стадіону команди, та ще й 50-річний ювілей президента клубу Олександра Ярославського. Але вже в наступний уїк-енд «Металіст» знову опиниться в центрі загальної уваги. У 17-му турі Прем'єр-ліги харків'яни на домашньому полі будуть приймати принципового суперника і давнього «заклятого друга» - дніпропетровський «Дніпро». Але навіть у такому шаленому ритмі наставник команди Мирон Маркевич не втрачає самовладання.
Мирон Богданович славиться не тільки своїм високим професіоналізмом, але й надзвичайною мудрістю і філософським поглядом на життя. Під час розмови з кореспондентом «КП» головний тренер зізнався, що це, напевно, від того, що сам він грає у футбол з тих пір, як себе пам'ятає - з м'ячем адже не розлучається з трирічного віку.
«Розвал Союзу безслідно не ПРОЙШОВ»
- Став копати м'яч, як тільки почав ходити. З м'ячами тоді було складно, на дворі 1955 рік. М'яч був на шнурівці - такий якщо попадав в голову, відразу залишав синяк. Футболом захопився одразу - і до цього дня. Та й батько працював дитячим тренером. Він і дорослу команду, яка існувала на базі Львівської тютюнової фабрики, тренував у Винниках (передмістя Львова) - все звідти починалося.
Я спочатку грав в дитячій команді, а в 1970 році мене запросили в «Карпати», які як раз взяли кубок Союзу. Потім була служба в армії, знову футбол, але в 28 років я вирішив почати тренерську кар'єру.
- До Харкова вже звикли?
- Звик, і чесно скажу, що мені пощастило. Дуже хороші вболівальники, але головне - це команда. Хлопці рідко мене підводять, тому я їм щиро вдячний.
- Зараз склад «Металіста» інтернаціональний. Порівнюючи українських гравців з іноземними, як вважаєте: чи є у наших потенціал?
- Розвал Союзу безслідно не пройшов. Зараз потихеньку все стає на ноги, але хотілося б швидше. Потенціал у наших футболістів є, і він буде серйозним, я в цьому впевнений. Але це прямо пов'язано з тим, що сьогодні більше потрібно займатися дитячим футболом. Він розвивається тільки у великих містах, а периферія повністю занедбана.
- А як же в небагатих латиноамериканських країнах? Там просто на подвір'ях виростають найталановитіші гравців!
- Враховуйте клімат - у нас півроку зима. У Бразилії хлопчаки круглий рік ганяють м'яч. А нашим хлопцям куди взимку йти? Спортивний зал - це виховання міні-футболістів. Щоб виховувати гравців, потрібні криті штучні поля, тоді можна говорити про якийсь прогрес.
«ІНЦИДЕНТ З Рикун Більшою мірою було надуманим»
- Коли підбирають гравців для «Металіста», за ким залишається останнє слово?
- За мною. Без особистого перегляду я намагаюся футболіста не брати.
- Розчарування траплялися?
- Бувало, звичайно. Дивишся касету - хороший гравець, і перше враження приємні. А потім придивишся ...
Був у нас аргентинець Вальтер Асеведо - футболіст за потенціалом відмінний, але, може, клімат не підійшов чи за батьківщиною занудьгував. Зараз він у своїй команді в Аргентині кращий, а в нас не зміг себе проявити.
- Інцидент у Львові з Рикуном, про який писали, що той добряче перебрав після гри і навіть випав з вікна готелю, було надуманим?
- Більшою мірою - так. Хоча немає диму без вогню. Але іноді треба дивитися крізь пальці на похибки футболістів, а рубати з плеча найлегше.
- Неприємності для Рикуна вже в минулому?
- Так - він так говорить, і я теж сподіваюся. У нас професійна команда, і ніхто не дивиться за гравцями в замкову щілину. Після гри хлопці можуть разом з дружинами посидіти в ресторані, але це не виходить ні за які рамки. Якщо хтось з гравців переборщити, то може віддати і 50% зарплати. У нас є режим і серйозні штрафи.
«Піду на пенсію - БУДУ ЗАЙМАТИСЯ Дитячий футбол»
- Наскільки великі суми штрафів?
- За грубі порушення, видалення з поля - половина окладу. Запізнення - це чисто символічно, якщо в спортзал - 1000 гривень. А якщо на збори на два-три дні, то із зарплати гравця віднімуть 15-20 тисяч гривень.
- Скільки зараз в команді сімейних гравців?
- Майже всі одружені. Марко Девіч ще холостяк, але він дуже серйозно зустрічається з дівчиною-сербкою.
- Ваша родина супроводжує вас?
- Дружина постійно зі мною їздить - навідується на два тижні, потім повертається додому. Все життя на колесах, за 25 років вже до такого ритму звикли. Сини раніше теж зі мною їздили, але вони вже виросли. Старший, Остап, працює на регіональній митниці, молодший, Юрій, навчається у Львові на юридичному. Остап міг би стати добрим футболістом, але я більше займався чужими дітьми. Якщо онуки будуть, дай Бог, піду на пенсію і буду займатися тільки дитячим футболом.
- Чи вірите в прикмети?
- Є таке, але я не зациклений на них. В день гри важливо, щоб нічого не падало.
- До Нового року вже почали готуватися?
- Для мене важливіше день святого Миколая і Різдво - найсвітліше свято. Я намагаюся бути вдома, заздалегідь доглядаю подарунки. Ми всією родиною збираємося в моєї матері або у нас: сестри, діти, родичі дружини. Коли я був дитиною, дуже любив день святого Миколая. Зараз дитину нічим не здивуєш, а тоді, якщо я їв шоколад або мандарин, - це було щось очевидне неймовірне.
- Тепер ви граєте роль святого Миколая?
- Ну так, тільки мене переодягти треба (сміється).
З ОСОБИСТОГО СПРАВИ
Мирон Маркевич народився 1 лютого 1951 року у Винниках Львівської області. Заслужений тренер України.
Тренував команди: «Торпедо» (Луцьк), «Карпати» (Львів), «Волинь» (Луцьк), «Поділля» (Хмельницький), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Металург» (Запоріжжя), «Анжи» ( Махачкала, Росія).
З 2005 року головний тренер харківського «Металіста». У сезонах 2006-2007, 2007-2008 і 2008-2009 під керівництвом Маркевича «Металіст» завоював бронзові медалі чемпіонату України.
Одружений. Батько двох синів. Крім української та російської володіє англійською та польською мовами. Хобі та захоплення: рибалка, музика.
www.metallist.kharkov.ua