Інтерв'ю з зімбабвійських форвардом донецького «Металурга»
До появи в донецькому «Металурзі» темношкірого хлопця з важковимовною ім'ям і прізвищем, цілком придатними для відточування дикції українських телекоментатор, фахівці спочатку поставилися з неабиякою часткою скепсису. Але незграбний, на перший погляд, форвард із Зімбабве став із завидною регулярністю вражати ворота суперників.
За натурою ЗОВСІМ НЕ Ревне
-Як почуваєте себе після почасти сенсаційної невдачі у виїзному матчі проти «Оболоні»? - Поцікавився кореспондент «СЕ» у 26-річного нападника.
-Двох варіантів відповіді бути не може. Поразка - вже точно не те, чого варто радіти. Тим більше, у нашій турнірній ситуації. Коли ти перемагаєш, відчуваєш себе в гарному тонусі, і це додає додаткової впевненості.
-Журналісти одного разу помітили, що якщо Мгуні забиває - «Металург» завжди виграє. Вас можна сміливо вважати одним із найщасливіших «талісманів» донецького клубу?
- Справді? (Сміється). А я нічого про це не знав. Чи не схильний надавати таким фактам будь-яке серйозне значення. Може, це просто збіг, але швидше за все, частина нашого командного духу.
-Наскільки звичною для вас тактична розстановка з одним-єдиним форвардом? А може, «Металург» грає в три нападаючих?
-Чому цього сезону тренерський штаб використовує одного яскраво вираженого центрального нападника. Це питання не до мене, а до нашого наставника. Свою роль я розумію чітко: необхідно виманювати на себе опонентів, забезпечуючи глибину атаки і оперативний простір для атакуючих з глибини партнерів. За своєї футбольної натурі я зовсім не ревнивий: нехай забивають Мхітарян, Кінгслі, Тенасе ... На бога! Головне, щоб «Металург» вигравав.
-Ви можете порівняти рівень чемпіонатів Кіпру, ОАЕ, де ви грали раніше, і української прем'єр-ліги?
-Ні, тому що це абсолютно незрівнянні речі. Як день і ніч. На тому ж Кіпрі люди теж вміють грати у футбол, але не так добре, як у вашій країні.
СЕРПЕНЬ завдав мені ПОДВІЙНИЙ УДАР
-Давайте повернемося на півроку назад і пригадаємо, хто саме запросив вас в Україну?
-Чесно кажучи, не знаю, та й не зобов'язаний знати. У мої прямі обов'язки це не входить (сміється). Мабуть, тренерський штаб «Металурга» шукав нападаючого і зупинився на моїй кандидатурі.
-Як ви відреагували на такий поворот подій?
- Я був щасливий. Для гравця, який виступав на Кіпрі, можливість проявити себе в Україні видавалася більш ніж привабливою. Я чув про «Динамо» і «Шахтарі», але зрозумів, що моя нова команда цілком здатна чинити їм опір.
-Наскільки я знаю, ваші можливості встиг визначити який працював на Кіпрі Микола Костов. Чи можна сказати, що його стиль гри вам близький?
- Чи подобається - не подобається, питання іншого порядку. На зборах буває нелегко, але судити тренеру за те, що дає високі навантаження я б не став. Тим більше, що він регулярно використовує мене в стартовому складі.
-До середини серпня все у вас у новій команді складалося чудово. Але потім футбольна доля обрушила удар ...
-Навіть два. По-перше, «Металург» не пробився до групового турніру Ліги Європи, що збентежило команду. А по-друге, на одному з тренувань я отримав вкрай неприємну травму лівого колінного суглоба, на лікування якої пішло дуже багато часу. Було прикро, що я підвів команду.
- Хіба в те, що трапилося є ваша вина?
- З одного боку, це можна назвати звичайним нещасним випадком. Але з іншого - наставникам довелося ламати голову, як перекроювати тактику, і кого з нападників награвати на моєму місці.
-На прес-конференції після закінчення зустрічі з «Оболонню» Костов сказав, що Мгуні ще далекий від кращої форми ...
-Згоден. Але давайте розкладемо все по поличках. Лікування виявилося довгим, відновлення я не форсував, тому що з такими травмами зазвичай не жартують. Тактично я готовий добре, шанси відзначитися з'являються в кожному матчі, але моя фізична та психологічна підготовка на сто відсотків поки не тягне. Особливо це стосується мого морального стану. Підсвідомо я все ще побоююся рецидиву старої травми. Дайте мені час забути про те, що трапилося, і ви побачите колишнього Мгуні.
УРОКИ «Інгліш» З Чечер І Даниловський
-Ваш молодий партнер по команді Василь Прийма в одному з інтерв'ю заявив: «Якщо Мгуні набере оптимальну форму, його не зупинить ніхто!»
-Чути це приємно, але за великим рахунком, я в цій команді все ще новачок. Мовний бар'єр поки не перестрибнув, але, сподіваюся, дав зрозуміти партнерам, що у футбол граю не заради грошей. У кожного гравця повинна бути мрія, і кожен повинен розуміти, що вона нездійсненна.
-Після поразки від «Оболоні» на вас чекала зустріч з уболівальниками. Як вона пройшла?
-Добре. Я завжди вважав, що футболістам і фанатам потрібен зворотний зв'язок, і не тільки на стадіоні, але й за його межами. Вболівальники дали зрозуміти, чого чекають від нас у цьому сезоні. Ми пообіцяли зробити все, щоб їх не розчарувати.
-Ви згадали про мовний бар'єр. Чи відбувається спроби перестрибнути його?
- Бажання велике, а от часу, на жаль, не вистачає. Думаю, що найближчим часом потрібно взяти курс уроків у викладача, щоб навчитися розуміти товаришів по команді. Поки ж обходжуся простими словами - такими, як «добре» і «дякую».
-Зате з практикою в «інгліш» у вас, як я розумію, особливих проблем немає?
-Ваша правда. Англійською в «Металурзі» говорять не тільки легіонери, а й деякі українці. Досить непогано спілкується Чечер, цілком почути Воловик. Але більше за інших, зрозуміло, не рахуючи допомагав мені на перших порах з адаптацією Санні Кінгслі, я спілкуюся на «інгліш» з Даниловський.
-Чим вважаєте за краще займатися у вільний час?
-Це залежить від настрою. Після невдалих матчів виникає бажання побути на самоті. Справа не в тому, що мені соромно дивитися людям в очі, або я боюся, що вони про мене погано скажуть. Просто хочеться поміркувати поодинці. 80 відсотків вільного часу проводжу одна вдома. Сім'ї, як ви знаєте, у мене немає, а батьки живуть в Африці.
-Зізнаюся, до вашого приїзду в Україну я знав тільки одного футболіста із Зімбабве - знаменитого голкіпера «Ліверпуля» Брюса Гроббелара ...
- Раніше Зімбабве була досить забезпеченою країною, але політичні події останніх років змусили людей забути про розкіш і багатство. Для багатьох футбол є чи не єдиною віддушиною. Приїхавши додому, я з радістю бачу, що молодих і талановитих хлопців у нас вистачає, але лише одиницям вдається вирватися із Зімбабве. Багато хлопців виступають в ПАР, деякі щасливчики добираються до Європи. Якщо пам'ятаєте, наш уславлений ветеран Пітер Ндлову грав в англійській прем'єр-лізі більше десяти років, а Бенджані Мваруварі до цих пір захищає кольори «Манчестер Сіті».
Прагну ГРАТИ, ЯК Оуен й Індзагі
-Ваш зріст 196 сантиметрів, а вага всього лише 80 кілограм. Чи немає бажання додати ще пару-трійку?
-Звичайно, є. Але природа не надає такої можливості. Така моя конституція - набрати кілька кіло для мене складне завдання, хоча в жорстких єдиноборствах вони б мені в нагоді. Багато жартують: так тобі з таким зростанням потрібно було грати в баскетбол, але м'язової маси мені і для цього виду спорту явно би не вистачило.
- А що, буває, ображають захисники?
-Не без цього. Наприклад, дуже дратує, коли мене безперестанку хапають за майку, а судді цього не помічають. Зізнаюся, іноді в таких ситуаціях тягне вчинити самосуд, але я стримую свої емоції, згадуючи про те, що футбол і бокс - поняття несумісні.
-Як виходите з такої ситуації?
-Убегаю. У сенсі - від захисників. Швидкість - моя стихія, і про це добре знають мої партнери. Я не люблю отримувати м'яч у ноги, мені приємніше, коли він летить мені на хід. Само собою, якби в мене фактура Дідьє Дрогба, я б, напевно, грав у інший футбол. Ну а так мені ближче манера Майкла Оуена і Філіппо Індзагі.
-У найближчому турі впоратися з їх зімбабвійської версією спробують гравці «Дніпра». Що думаєте про цю команду?
- «Дніпро» - не «Динамо» чи «Шахтар», але теж дуже міцний колектив. Добре пам'ятаю перший цього сезону зустріч, яка закінчилася нульовою нічиєю. Але зараз нам потрібна перемога. Турнірна ситуація зобов'язує брати три очки. Нам необхідно виходити з ями, в яку нас опустила «Оболонь». Ми повинні показати, що «Металург» - команда бійців.
Михайло СПІВАКОВСЬКИЙ, газета «СЕ в Україні»