Хто міг подумати, що в кінці жовтня - початку листопада минулого року київське «Динамо» практично на рівних билися з майбутнім фіналістом Ліги чемпіонів (а може, і володарем трофею)? Адже тоді, восени 2009-го, гра «Інтера» зовсім не здавалася настільки монолітною, щоб можна було розраховувати на тривалу подорож по турнірній дистанції. Але італійці - це італійці. Вони практично завжди виглядають як-то непоказно, але при цьому дуже часто добираються до вирішальних стадій. А якщо цих італійців до всього іншого тренує такий стратег і тактик як Жозе Моуріньо, така горюча суміш може викликати дуже серйозний вибух. За великим рахунком, «Інтер» у груповому турнірі нічого особливого не зробив - просто підтвердив свій статус. Але хто знає, про кого б ми зараз вели розмову напередодні фіналу, якби в двох матчах з українським чемпіоном «чорно-сині» набрали б не чотири очки, а менше? Адже все могло вийти інакше - особливо в київському поєдинку, коли на 85-й хвилині рахунок був 1:0 на користь господарів, але підопічні Валерія Газзаєва примудрилися за час, що залишився до фінального свистка, пропустити два м'ячі і програти - 1:2. Можна згадати і те, що по ходу зустрічі на «Джузеппе Меацца» господарі двічі перебували в ролі наздоганяючих, але обидва рази знаходили в собі сили відіграти видану динамівцям фору. У результаті «Інтер», наче курочка по зернятку, назбирав 50% очок. Цього виявилося достатньо для виходу в плей-офф, але в матчах на вибування подібну марнотратство підопічним Жозе Моуріньо могли вже не пробачити. Міланці, судячи з усього, чудово розуміли, що іграшки закінчилися і почалися суворі будні, а тому оформили п'ять перемог поспіль.
Нічого не зміг протиставити своєму колишньому тренерові «Челсі», якому вдалося забити лише один гол у ворота Жуліо Сезара. Навряд чи хтось серйозно розраховував, що вдасться вибити «Інтер» з розіграшу турніру московським ЦСКА, вперше в історії злетіли в Лізі чемпіонів настільки високо.
І клас італійського гранда на самому ділі виявився вище. При цьому перемога в першому матчі і ранній гол у відповідь дозволили «чорно-синім» контролювати хід подій без зайвої нервування. Особливо після того, як на початку другого тайму росіяни залишилися в меншості. А дуель з «Барселоною», колишньою командою Моуріньо (працював там асистентом при різних тренерів), взагалі стала однією з окрас євросезону. У груповому турнірі каталонці не залишили «Інтеру» жодних шансів - 2:0 вдома і 0:0 в Мілані, а от у півфіналі португальський тренер зумів узяти верх над діючим до того моменту переможцем Ліги чемпіонів.
Сюжет вийшов - пальчики оближеш. У першій грі вже на 19-й хвилині «Барса» повела в рахунку після гола Педро, до перерви господарі зуміли відновити рівновагу, а з початком другого тайму команда Моуріньо понеслася вперед з такою пристрастю, що каталонці здригнулися і допустили грубу помилку - дозволили італійцям виграти з різницею в два м'ячі. Саме цю фору Жуліо Сезар і компанія ретельно оберігали впродовж всього поєдинку у відповідь. Особливо - після видалення Мотти, коли Ето'О часом навіть доводилося активно відпрацьовувати на позиції лівого захисника. Міланці все ж таки не втримали ворота на замку і поступилися з мінімальним рахунком (оборона упустила підключився в атаку захисника Піке, який виконав свій номер просто чудово), але після фінального свистка португальська рульової сяяв від задоволення. Мовляв, це найкраще поразки в його житті. Коли ще почуєш таке від Особливого?
Матеріали: газета «Команда»