Головна » 2009 Листопад 21 » Не ми, а рок розподіляє ролі
11:23 Не ми, а рок розподіляє ролі | |
 Куди тримаєш шлях, Прем'єр-ліга?
Перенесення матчів чемпіонату на догоду підготовці національної збірної урізноманітив відносини між Прем'єр-лігою та Федерацією футболу України. Якщо раніше не було помилкою вважати ці відносини напруженими, то тепер публічні висловлювання лідерів радикального крила ліги відверто ворожі. Ну що ж, тільки посередність не має ворогів. Бентежить інше: сторонам нікуди дітися один від одного, їх мчить до обрію один і той же вітрило. А ще в цій бригантина ми, мільйони закоханих у футбол українців. Тут відволікалися від воєн, соціалізму і мінливостей долі ще наші діди та батьки. Чому ж нинішньої часом цілюща атмосфера такого дивного плавання не досягає капітанського містка? Ми взагалі один з найбільш передбачуваних націй: дай нам свободу - і ми в найкоротший історичний термін перетворимо все своє на черепки. Перевірено століттями. Що стосується футболу для глядачів, то при всій своїй убудованість в епоху у нього завжди є шанс залишитися цілим і неушкодженим. Тому що в полум'я народної любові гинуть бацили і не таких хвороб, як підлітковий азарт фрондерства неофітів від футболу. Сталося похлеще нашого, наприклад, коли народ подав голос з-за грат сталінського режиму і врятував футбол від розгрому. Справа відбувалася після поразки збірної СРСР у матчі з національною командою Югославії, де правив Йосип Броз Тіто, на той момент не згідний з вождем народів з усіх принципових напрямках соціалістичного будівництва. А у нас мова йде поки всього лише про прагнення монументальної групи учасників чемпіонату України здійснити мрію про управлінський центрі, рівновіддаленим від всіх існуючих у вітчизняному футболі інтересів. Де можна побачити щось подібне, ніхто не знає. І збільшився бій розгортається неабияка, ніби заперечується право власності. І всім нам настав час придивитися до ідеології цієї війни. Ключове звинувачення на адресу федерації з боку Прем'єр-ліги - у згубний вплив на арбітрів. При цьому не наводиться жодних фактологічних подробиць, і докір зависає в повітрі дозвільних домислом. Але у мене теж є якісь міркування про справедливість, і я припускаю, що приводом для подібного роду підозр могли послужити реальні події і персонажі. Йдеться про те, що благородну справу суддівства футбольних матчів не тільки вербує нескінченно віддані футболу натури, але при всіх релігіях і владу притягує ще й цинічною пройдисвітів. У порівнянні з іншими способами залізти в чужу кишеню цей таїть мінімальний ризик бути спіймані за руку. Головне для такого футбольного крота - зайняти посаду, що дозволяє вести в тінь слухняні його волі суддівські бригади. Інакше кажучи, успіх такого підприємства можливий тільки при наявності звичайного чиновницького недогляд, або, як висловлюються кадровики, неналежного виконання своїх обов'язків посадовими особами. А тому цей промисел недовговічний. На одного сліпого функціонера завжди знайдеться десять зрячих. Коли ж суддівська прихильність купується учасниками змагань, тоді життя у футболі стає нестерпним. Приховати таке в таємниці не вийде, в результаті кожен підозрює кожного, упередженість ввижається в кожній трелі суддівського свистка. І дуже віриться переказами усної народної творчості про капіталістичне розмах нещастя. Останнім часом футбольна середу буквально нашпигована байками про латифундіях і замках футбольних суддів, колишніх і діючих. Якийсь збирач фольклору цього вирішив пересвідчитися на власні очі, наскільки справедлива чутка, і вирушив за адресочку. Його розповідь запам'ятався останньою фразою: «Спочатку я подумав, що помилився кварталом і під'їхав до володінь кондитерського короля. Але потім точно з `ясувалося, що у того, хто робить шоколадки, басейн розміщений разом з лазнею в цокольному поверсі». У федерації немає ні підстав, ні коштів забезпечувати футбольну старість арбітрів по такому високому розряду. Все це клубні гроші. Манера клубів покращувати матеріальне становище футбольних суддів нагадує своєю суттю і що наноситься втратами, рейкову партизанську війну. Та й якось дивно спостерігати у бізнесменів відсутність елементарної логіки. Адже купуючи пенальті і все таке інше, лише збільшуються вірогідність отримати завтра такий же одинадцятиметровий у свої ворота! Не кажучи вже про те, що з такою практикою не стоять під прапорами священної війни за чесність відносин. І вся ця риторика про термінову необхідність створити самостійно, без обговорень та партнерства з федерацією, незалежне об'єднання арбітрів перетворюється на потерть при кожному новому акті взяткодательства. Гарненький виписується альянс: незалежні хабародавець в обнімку з незалежними взяткобрателямі! Про професійної підготовленості Прем'єр-ліги до проведення чемпіонату краще за все говорить скандальна ситуація, запрограмована календарем ігор цього року. Неприйняття авторами календаря самої ідеї резервних днів вказує на їхню впевненість у тому, що наш чемпіонат може і повинен обходитися без цієї розкоші точно так само, як обходяться без неї чемпіонати Іспанії, Англії, Італії, Німеччини. Немає потреби наводити тут весь список відмінностей між умовами, в яких розвиваються наш футбол для глядачів і його родичі в зазначених країнах. Досить такий очевидності: клімат Західної Європи і якість матеріально-технічної бази футболу дозволяють там проводити змагання цілий рік, влаштовуючи комфортні перерви - аж до різдвяних канікул. Тоді як нам до виникнення мережі сучасних стадіонів краще б грати з квітня по жовтень. У всі інші місяці ми варварськи відчуваємо на міцність футболістів і глядачів, ризикуючи втратити і тих і інших. Тільки ми зі своїм вродженим байдужість на себе і оточуючих могли десятиліттями кроїти футбольний сезон на іспано-італійський манер, не маючи жодного стадіону, хоч трохи захищеного від нападів зими. Я знав футболістів, які залишили арену в розквіті свого обдарування з волі хронічних болячок, отриманих у крижаній купелі. А сьогодні ця наша схильність періодізіровать свій сезон по-італійськи приводить в непридатність найдорожчі покупки вітчизняного футболу - майстерних гравців з теплолюбних країн. Але Прем'єр-ліга і тут не бачить проблем. Комітет професійного футболу надав лізі напередодні сезону варіант календаря ігор, за яким літній-осіння частина чемпіонату триває з п'ятого липня по двадцять девятое листопада. У ці сто сорок сім днів уклалися вісімнадцять турів чемпіонату, три фази кубкового розіграшу і чотири офіційні зустрічі національної збірної. Також були зарезервовані дванадцять днів для участі збірної у плей-офф. Для розрядки напруженого графіка ігор у команд, що виступають у євротурнірах і мають у своєму складі збірників, передбачалися резервні дні. У цих команд вийшов досить стерпний режим виступів - кожен четвертий-п'ятий день, а якщо користуватися резервними днями, то ще рідше. Що зробила Прем'єр-ліга з цим варіантом календаря? Відкинула його з порога. Чемпіонат України стартував на дванадцять днів пізніше, завдяки чому відлетіли у кошик для сміття не тільки резервні дні, а й тур чемпіонату країни, і при всіх цих принади розклад ігор заїхало у грудні - аж до дванадцятого числа. У підсумку ближче до вирішальних для нас подіям у відборі на світову першість найсильніші футболісти країни, беручи участь у двох внутрішніх змаганнях і в євротурнірах, стали потрапляти на тимчасові відрізки з режимом ігор кожні два дні на третій. Терпіння федерації урвався, і ще один тур чемпіонату був відправлений у майбутню весну вже з її подачі. Так навіщо ж Прем'єр-ліга розпочала чемпіонат країни в такі терміни? Довго ламати голову не треба. Напевно комусь з дуже впливових тренерів захотілося подовжити підготовчий період, щоб його заокеанські зірки встигли повернутися до місця роботи і відіспатися, а також для того, щоб на зборах зіграти не одну, а дві дюжини товариських матчів. Так ніби в цей спосіб можна закласти надійний фундамент таких необхідних футболістові якостей, як швидкість і швидкісна витривалість. Навіть недосвідчені люди отримали відповідь, коли ми недорахувалися одного учасника Ліги чемпіонів ще на стадії малообременітельного відбору. Разом з основною масою публіки мені не осягнути всіх істинних причин викликає невизнання повноважень Федерації футболу України з боку Прем'єр-ліги України. Можливо, коріння слід шукати там, куди з психікою споглядальника дійсно не варто і потикатися. Зрозуміло лише одне: на сьогоднішній день енергійне бажання ліги власними силами піднятися на вершини світового футболу помітно перевершує її можливості і пізнання, що у футболі добре, а що погано. Нехай кожен, хто хоче, увійде в положення національної федерації. На неї покладено урядом в офіційному порядку відповідальність перед нацією і державою за стан футбольних справ і наслідки різких рухів. І це її право, федерації, організовувати і проводити доленосні для футболу країни змагання. Кермо влади чемпіонатом України потрапили до рук власників найпопулярніших клубів виключно в силу переконаності, що кошти меценатів повинні приносити максимальну користь футболу. Переконаність коректна, плідна. Але поки що виходить один нервування. Воістину не ми, а рок розподіляє ролі. Валерій Мирський, газета «Команда» | |
|
| |
Стрічка новин
Neformat - футбольний портал © 2009 - 2024 