Діно Дзофф був визнаний кращим футболістом Італії за останні півстоліття
Діно Дзофф - це навіть не епоха в збірній Італії, а кілька епох, з'єднаних кар'єрою однієї людини. Видатної людини, який увійшов до першої трійки кращих воротарів світу XX століття разом з Львом Яшиним і Гордоном Бенкс, а в листопаді 2003 року був визнаний кращим футболістом Італії за останні півстоліття. У «Скуадри Адзурри» уродженець провінції Горіція, розташованої на кордоні зі Словенією, дебютував ще в 1968 році і під початком Феруччі Валькареджі став чемпіоном Європи. Тоді його партнерами були італійські зірки міжнародного класу 60-х - 70-х років Тарчізіо Бурньіч, Джачінто Факкетті, Сандро Маццола, Луїджі Ріва, Джанні Рівера, П'єтро Анастазі, Пьеріно Прато.
А в 1982-му Дзофф під керівництвом Енцо Беарзот зумів додати до європейського золоту ще і світове. На полях Іспанії легендарний воротар, з яким до моменту фінального турніру виповнилося 40 років, виглядав справжнім динозавром. А поруч з ним знайшлося місце не тільки старожилам, які заявили про себе ще наприкінці 70-х (Гаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле, Марко Тарделлі), але і зовсім ще молодим гравцям, які стануть символами італійського футболу 80-х (а деякі дотягнуть навіть до 90-х). Наприклад, Франко Барезі, Джузеппе Бергомі, Паоло Россі, Антоніо Кабріні, П'єтро Верховод, Даніеле Массаро. Дебютний матч на чемпіонаті світу Дзофф зіграв тільки в 1974-му. Незважаючи на те, що Діно двома роками раніше грав в основному складі на переможному Євро-1968, в Мексиці в 1970-м Валькареджі віддав перевагу Енріко Альбертозі. У цілому, Альбертозі каші не зіпсував, Італія дісталася до фіналу, але змушена була поступитися прекрасною команді Бразилії -1:4.
Час Дзоффа настав трохи пізніше. Правда, ЧС-1974 апеннінцам не вдався - вони не вийшли з групи, програвши вирішальний матч полякам - 1:2. Причому, якщо вірити очевидцям, «Скуадра Адзурра» ще легко відбулася, оскільки підопічні Казімєжа Гурського в той день були налаштовані дуже рішуче. І лише завдяки голкіперові італійці довгий час утримували нічию, яка їх повністю влаштовувала.
Через чотири роки в Аргентині, де Дзофф і Ко добралися до матчу за третє місце і поступилися бразильцям -1:2, апеннінцев тренував вже Беарзот, який робив акцент на атакувальну міць, але в першу чергу налагодили гру в обороні. У шести матчах двох групових турнірів на ЧС-1978 італійці пропустили лише чотири м'ячі, тричі зберегли свої ворота сухими, а забили в два рази більше. Дзофф пропустив один гол з пенальті, в одному випадку понадіявся на захисника, який, у свою чергу, розраховував на втручання Діно, а ще два м'ячі забили йому найпотужнішими ударами з-за штрафної. Відзначилися голландці (Ерні Брандтс і Арі Хаан), які полматча безуспішно намагалися прорватися до воріт Скуадри Адзурри, а потім вдало застосували дальню артилерію і завдяки цьому вийшли у фінал. До Іспанії в 1982-му ветеран збірної Італії прибув, щоб не тільки нарешті виграти золоті медалі, але й встановити рекорд - стати самим віковим чемпіоном світу. Він пропустив на переможному для себе мундіалі стільки ж м'ячів, як і в 1978-му. Але п'ять з них припали на п'ять матчів у двох групових турнірах, коли будь-яку помилку, в принципі, реально було відіграти, і тільки один - на два найважливіших поєдинку - півфінал та фінал.
На першому етапі команда Беарзот, двома роками раніше зайняла четверте місце на домашньому Євро (це було розцінено як провал), видала на гора три нічиї з Польщею, Перу та Камеруном (загальний рахунок 2:2) і заслужила порцію докорів. Діставалося всім, крім Дзоффа, який справно робив свою роботу. Більш продуктивно заробив командний механізм на другому етапі, коли треба було займати перше місце в групі, куди разом з Італією догодили Бразилія і Аргентина. Діючих чемпіонів, у складі яких виступав неповторний Дієго Марадона, апеннінци переграли не без допомоги Дзоффа, який двічі рятував після ударів під поперечину - 2:1. Як зізнався потім Беарзот, після цієї перемоги «ми повірили в себе». У наступному турі була здобута красива і непроста вікторія над бразильцями - 3:2. Голкіпер італійців, який пропустив спочатку після виходу один на один, а потім після потужного удару, відмінно проявив себе в кінцівці поєдинку, не дозволивши суперникові відігратися. У півфіналі Польща була повалена на класі: Паоло Россі забив два м'ячі, а Дзофф не дозволив відзначитися Влодзімежа Ціолеку, Анджею Бунцолу і Янушу Купцевічу -2:0. Та й у вирішальному матчі з командою ФРН італійці виглядали більш монолітною. Їх не збентежив навіть нереалізований пенальті у виконанні Антоніо Кабріні. У Дзоффа практично не було роботи, а його польові партнери по збірній у другому таймі забили один за одним три м'ячі, і лише на 83-й хвилині німці зуміли відзначитися голом престижу - 3:1.
матеріали: газета «Команда»