Олег Петрович Базиле́вич (* 6 липня 1938, Київ) — радянський та український футболіст і тренер. Прославився як нападник київського «Динамо» 1960-х рр. У ранзі тренера утворив славетний тандем з Валерієм Васильовичем Лобановським у 1974-1976 роках. Ініціатор застосування новітніх наукових методик під час тренувального процесу. Зараз очолює науково-дослідний центр клубу «Динамо» (Київ). Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР. Заслужений тренер України. Кандидат педагогічних наук.Починав грати у 1952 р. у київській дитячій команді «Будівельник». Вихованець київської ФШМ (Футбольної школи молоді), де грав з 1954 року. Дебютував у складі «Динамо» (Київ) у 1957 році. Відзначався високою швидкістю, технікою володіння м'ячем, чудовою грою у повітрі і м'якою пластикою рухів. Запамятався тим, що часто замикав на дальній штанзі подачі, які виконував Валерій Лобановський. Ці футболісти відзначалися спільним розумінням футболу, після «Динамо» грали разом у «Чорноморці» і «Шахтарі» (Донецьк).
Після закінчення ігрової кар'єри Олег Петрович спочатку працював на кафедрі футболу Київського інституту фізичної культури, потім тренував українські команди другої ліги і «Шахтар» (Донецьк). Новий тренер вивів гірників до вищої ліги і у 1973 р. досяг чудового результату — 6 місце у вищій лізі СРСР.
Після завершення сезону 1973 Валерій Лобановський, посівши пост головного тренера «Динамо» (Київ), запросив до Києва колишньоьго товариша з команди. Офіційно Базилевич був начальником команди, а Лобановський — головним тренером, але усі питання вони вирішували спільно і обидвоє ділили відповідальність за результат. Саме Олег Базилевич став ініціатором запрошення до клубу науковців з фізичної підготовки. Розробляв програму фізичної підготовки гравців Анатолій Зеленцов — науковець, який співпрацював із Базилевичем ще коли той очолював «Шахтар». Добре спланована робота і хороший підбір гравців швидко дали результат — титули чемпіона СРСР 1974, 1975 та Кубок володарів кубків 1975.
Керівництво радянського футболу призначило дует Лобановський-Базилевич наставниками національної збірної Радянського Союзу, але після вильоту в 1/4 Кубка Європи та лише третього місця на Олімпіаді-1976 їх відсторонили від роботи зі збірною. Почалися конфлікти і у клубі — деякі футболісти нарікали на надмірні фізичні навантаження. Базилевич у кінці 1976 р. залишив «Динамо» (Київ).
У 1977-78 рр. був наставником «Динамо» (Мінськ), в 1979 р. — «Пахтакора» (Ташкент). Того року весь основний склад узбецької команди розбився у авіакатастрофі, але Базилевичу дуже пощастило — його не було на борту, бо у той день наставник звільнився, щоб відвідати дружину і сина, які відпочивали у Сочі.
Після «Пахтакора» тренував ЦСКА (Москва), «Зорю» (Ворошиловград), працював у «Славії» (Софія, Болгарія), олімпійській збірній Болгарії та кувейтських командах.
У 1993-1994 рр. очолював національну збірну України з футболу.
    * Чемпіон СРСР: 1961
    * Кубок СРСР: 1964
    * у списку «33 найкращих» — 6 разів
Тренерські
    * Чемпіон СРСР: 1974 і 1975
    * Кубок СРСР: 1974
    * Кубок володарів кубків: 1975
    * Суперкубок УЄФА: 1975