Міше́ль Платіні́ (фр. Michel Platini, * 21 червня 1955, Жеф, Франція) — французький футболіст, тренер і спортивний функціонер. Президент УЄФА з 2007. Чемпіон Європи 1984. Найсильніший французький гравець XX століття за версією видання «Франс Футбол»[1]. Єдина особа, яка отримувала «Золотий м'яч» три роки поспіль (1983, 1984 і 1985). IFFHS поставила його у десятку найкращих футболістів XX століття.
Дитинство
Дід Платіні приїхав до Франції на початку XX сторіччя із сусідньої Італії. Мішель народився у містечку Жеф на північному сході Франції. Його батько, Альдо Платіні, грав на любительському рівні та всіляко допомагав синові у всіх його футбольних починаннях. Першою командою Мішеля Платіні був юніорський склад місцевого клубу «Жеф». Коли «Жеф» у змаганнях регіонального кубка переміг юніорів «Меца», Мішеля запросили на оглядини. 16-річний юнак начебто годився, але не зумів пройти спірометричного тесту — не надмухав стільки повітря, скільки було потрібно. Тому з Платіні підписав контракт інший сильний клуб регіону — «Нансі». Це сталося влітку 1972 року.
«Нансі» (1972-1979)
Дебютував у «Нансі» у кінці свого першого професіонального сезону — 1972/73, коли травму дістав головний бомбардир клубу. Цією першою грою стала зустріч «Нансі»—«Нім» 2 травня 1973 року. Вже у наступному матчі він забиває перші м'ячі за клуб — 2 голи у ворота «Ліона» (підсумок — 4:0). Вже тоді гравець виділявся точним виконанням штафних ударів та пенальті. Мішель додатково залишався після тренувань і ставив штучну стінку на відстань 7-8 метрів, щоб навчитися перекидати її. Футбольний клуб «Нансі» і досі гордиться тим, що такі манекени для пробиття штрафних були одними з перших у світі.
У сезоні 1974/75 Нансі опустилося до другої ліги. Там півзахисник забив 17 голів і став помітним на полі гравцем — лідером команди. Відразу ж на наступний сезон клуб повернувся до «еліти».
20-річний Платіні дебютує у збірній Франції 27 березня 1976 у грі проти Чехословаччини. На 76-й хв. гри юнак забив перший гол за «ле блюс» — під час пробиття штрафного партнер відкотив м'яч Мішелеві і півзахисник «Нансі» обвідним ударом перекинув стінку і вразив ворота відомого Іво Віктора. Тоді Платіні саме відбував піврічну службу у війську, але не у звичайній частині, а в спортивному батальйоні, де він мав можливість їздити на тренування та ігри. Влітку 1976 Мішель брав участь у Олімпійському футбольному турнірі в Монреалі. Франція програла чвертьфінал збірній НДР, яка і виграла турнір. За підсумками 1976-го року Мішеля Платіні на батьківщині визнали футболістом року, а у класифікації «Золотого м'яча» 21-річний француз посів високе 5 місце, поступившись тільки Францові Бекенбауеру, Робові Ренсенбрінку, Іво Вікторові і Кевінові Кіґану.
Завдяки грі Платіні середнячок «Нансі» інколи перемагало імениті французькі клуби — «Монако», «Нант» чи «Сент-Етьєнн». У 1977 році лотарингці завершили першість на 4 місці, у 1978 — на 6-му. Того року «Нансі» єдиний раз у своїй історії здобуло Кубок Франції. «Ніцца» поступилася їм 0:1, а єдиний гол забив Мішель Платіні. Всього у 9 кубкових іграх сезону 1977/78 він забив 8 м'ячів.
На чемпіонаті світу 1978 жереб вибрав для збірної Франції сильну групу: господарі аргентинці, завжди сильні італійці та Угорщина. Перед турніром наставник Мішель Ідальґо повторював, що команда молода, потрібен час, є перспектива і т.д., але дві поразки на старті — від Аргентини та Італії викликали шквал критики на батьківщині. Дісталось і Платіні. Впевнена пегемога над угорцями (3:1) в останньому турі вже нічого не вирішувала. «Ле блюс» посіли 3 місце і поїхали додому. Мішель Платіні провів усі 3 поєдинки і забив 1 гол (Аргентині).
«Сент-Етьєнн» (1979-1982)
Влітку 1979-го у гравця закінчився контракт з «Нансі». Мішель перейшов до одного з найсильніших тоді клубів Франції — «Сент-Етьєнна». Після переходу до нової команди нівзахисник почав заробляти найбільше у всій французькій лізі. Там його партнерами стали гравці збірної Франції Жан-Франсуа Ларіо, Жерар Жанвійон. Разом з Платіні обличчя нападу формували відомі Домінік Рошто і голландець Джонні Реп. У 1981 році «зелені» стають чемпіонами Франції. Після сезону 1981/82 контракт з «Сент-Етьєнном» закінчувався і французький гравець почав отримувати чимало пропозицій з провідних європейських клубів («Барселона», «Арсенал», «Інтер», «Ювентус»). Найпривабливішими виявилися умови туринського «Ювентуса». 30 квітня 1982 року Мішель Платіні підписав з італійською командою 2-річний контракт. Він набував чинності після чемпіонату світу 1982 у Іспанії.
Першу гру на чемпіонаті світу 1982 французи програли Англії — 1:3. Головний суперник у боротьбі за 2-е місце — Чехословаччина, теж програла від британців, а з Кувейтом зіграла тільки 1:1. Перемога над арабами і нічия з чехословаками вивела «ле блюс» у 2-ий груповий етап. Там французи впевнено обіграли австрійців (1:0) та північноірландців (4:1) і команду Платіні почали розглядати одним із фаворитів чемпіонату. Півфінальним суперником стала збірна ФРН. Цей матч згодом називатимуть одним з найефектніший ігор всіх чемпіонатів світу, а гру обох команд подаватимуть як приклад атакувального і красифого футболу. Німець П'єр Літтбарскі відкрив рахунок, а французька збірна відігралася після пенальті, яке виконав Платіні. Основний час — 1:1. За перші 8 хвилин додаткового Франція двічі вразила ворота Гаральда Шумахера — 3:1. Тоді свої 2 шедеври створила «німецька машина» — голи Карла-Гайнца Румменіґґе та Клауса Фішера. У серії післяматчевих пенальті Платіні теж забив. Французький воротар відбив одне пенальті, а німець — два. Матч за 3-є місце після такої гри виглядав непотрібним — запас поступився Польщі 2:3. У складі поляків виступав нападник Збіґнєв Бонєк — автор 4 м'ячів на турнірі. Після чемпіонату світу він прийде до «Юве» разом з Платіні.
«Ювентус» (1982-1987)
У 1970-х роках італійська футбольна федерація ввела заборону на іноземців у місцевих клубах. З 1980 року дозволили використовувати 1 легіонера на полі, а з сезону 1982/83 — двох. Саме ці два місця зайняли француз Платіні та поляк Бонєк. Там, у одному знайкращих клубів світу, Платіні й досяг найвищого рівня гри — він не тільки роздавав предачі, як справжній півзахисник, а й забивав багато — більше від багатьох нападників. Тричі поспіль (1982-84) він ставав найкращим голеадором Серії «А». У підсумку чемпіонат Італії виграла «Рома», а туринці відстали на 4 очки. Пріоритетом стали ігри Кубка європейських чемпіонів. У чвертьфіналі італійці перемогли володаря трофею англійську «Астон Віллу» (2:1 і 3:1), в півфіналі подолали польський «Відзев» (саме звідти прийшов Збіґнєв Бонєк). Фінал пройшов у Афінах, куди приїхало близько 10 000 уболівальників «бьянко-нері». Всі чекали перемоги «Ювентуса» над німецьким «Гамбурґом». Італійська команда препаскудно провела гру і заслужено поступилася — 0:1. Єдиним виграним трофеєм того року став Кубок Італії.
У грудні 1983-го видання «Франс Футбол» називає Мішеля Платіні найкращим футболістом Європи і вручає йому «Золотий м'яч». Інших серйозних кандидатур майже не було. Французький півзахисник зібрав 110 очок зі 130 можливих. Шотландець Кенні Даґліш з «Ліверпуля», який став другим, отримав тільки 26 балів.
Сезон 1983/84 «Ювентус» закінчив чемпіоном Італії. Мішель Платіні забив 20 м'ячів та став найкращим бомбардиром ліги. Туринська команда перемогла у Кубку володарів кубків — у фіналі «Порту» поступилося з рахунком 2:1.
Влітку 1984 Франція приймала чемпіонат Європи. Від Мішеля Платіні, що був капітаном ще з 1979 року, очікували ще яскравішої гри. У першій грі Франція з мінімальним рахунком подолала Данію — єдиний гол забив Платіні. За наступні дві гри він додав ще 6 забитих голів — по три Бельгії та Югославії. Ні до того, ні після того два гет-трики поспіль на чемпіонаті Європи не вдалося забити нікому. Господарі виглядали одноосібними фаворитами турніру. Півфінал проти португальців проходив у цікавій та рівній боротьбі. Основний час дав результат 1:1. У додаткових таймах команди забили ще по одному м'ячу і коли на останній 119-ій хвилині вирішальний гол здобуває Платіні. «Ле блюс» ввійшли до фіналу чемпіонату Європи, де мали помірятись силами з Іспанією. Піренейці несподівано пройшли Данію, яка у 1980-х роках зібрала чудове покоління гравців: Алан Сімонсен, Пребен Елк'яер, Міхаель Лаудруп. 27 червня 1984 року на стадіоні «Парк де Пренс» у Парижі збірна Франції вперше у своїй історії виграла титул чемпіона континенту. Гра відома, насамперед, «ляпом» воротаря іспанців Луїса Арконади, який на 57-й хв. випустив м'яч після нескладного удару зі штрафного Мішеля Платіні — шкіряний повільно закотився у ворота. На останній хвилині гри французи забили 2-й гол і перемогли 2:0. Найкращим футболістом і бомбардиром турніру став капітан збірної Франції Платіні, який відзначився у воротах суперників 9 разів протягом 5 матчів.
«Золотий м'яч» 1984 отримав саме французький півзахисник «Ювентуса». Цього разу він отримав приголомшливу перемогу — представники 24 країн поставили його на 1 місце, і лише двоє класифікували його другим. Тобто капітан чемпіонів Європи отримав 128 очок з 130 можливих (98,5% голосів). Другим став його партнер зі збірної Жан Тіґана («Бордо»).
За заслуги перед батьківщиною Платіні нагороджено найвищою державною нагородою Франції — орденом Почесного легіону у квітні 1985 року.
29 травня 1985 року став трагічним днем для всього футболу. На стадіоні «Ейзель» у Брюсселі у фіналі Кубка європейських чемпіонів «Ювентус» переміг «Ліверпуль» — єдиний м'яч забив Мішель Платіні з пенальті. До Бельгії прибуло багато тисяч англійських уболівальників, які славилися своїм хуліганізмом. Перед початком гри почалися безпорядки та бійка на трибунах між англійськими фанатами та італійськими тифозі. Організатори не дотримали всіх правил безпеки і вага натовпу зруйнувала частину трибуни. Загинуло 39 осіб. УЄФА дискваліфікувала англійські клуби на 3 роки, а «Ліверпуль» не мав права виступати у єврокубках аж 5 років.
«Золотий м'яч» дістався йому і втретє — у 1985 році. До того 3 «золоті» кулі мав Йоган Кройф, після Платіні — Марко ван Бастен, але лише Мішель Платіні здобув ці нагороди за 3 роки поспіль.
Франція мала шанс виграти чемпіонат світу, але у 1986 році у Мексиці їм перекрила шлях Німеччина — поразка 0:2 і лише «бронза». 31-річний півзахисник вже починав думати про завершення кар'єри. Це сталося після сезону 1986/87.
Найкращий бомбардир збірної
Зробивши 19 червня 1984 гет-трик у майже рідному місті Сент-Етьєнні в матчі чемпіонату Європи з Югославією (3:2), Платіні побив рекорд Жюста Фонтена — 30 голів, що тримався з 1960 року[2]. Всього за національну команду він забив 2 хет-трики і 4 дублі. Досягнення Платіні — 41 м'яч, перевершив Тьєрі Анрі у 2007 році
Тренер і функціонер
Після слабкої гри збірної Франції у перших двох відбіркових іграх до чемпіонату світу 1990, Мішелеві Платіні запропонували очолити національну команду. На кубок світу французи не пробилися, але у відборі до чемпіонату Європи 1992 здобули 8 перемог у 8 іграх. Лідерами нападу були зірки Жан-П'єр Папен та Ерік Кантона. «Ворлд Соккер» назвав Платіні найкращим тренером світу 1991. Турнір проходив у Швеції і за вихід до півфіналу боролися Франція та Данія. У вирішальній зустрічі навіть нічия влаштовувала «ле блюс», але команда поступилась 1:2. У команді дуже не вистачала якісних гравців середньої лінії — «золоте покоління» Платіні вже пішло з футболу.
Мсьє Платіні був одним з організаторів чемпіонату світу 1998 у Франції. У 2002 році став членом виконкомів ФІФА та УЄФА. У січні 2007 року Мішеля Платіні обрано президентом УЄФА.
Титули та досягнення
    * Чемпіон Франції: 1981
    * Кубок Франції: 1978
    * найкращий футболіст Франції: 1976 і 1977
    * чемпіон Італії: 1984 і 1986
    * Кубок Італії: 1983
    * найкращий футболіст Італії: 1984
    * найкращий бомбардир чемпіонату Італії: 1983, 1984 і 1985
    * Кубок володарів кубків: 1983
    * Кубок європейських чемпіонів: 1985
    * найкращий бомбардир Кубка європейських чемпіонів: 1985
    * Суперкубок Європи: 1985
    * Міжконтинентальний кубок: 1985
    * «Золотий м'яч»: 1983, 1984 та 1985
    * чемпіон Європи: 1984
    * найкращий гравець чемпіонату Європи: 1984
    * найкращий бомбардир чемпіонату Європи: 1984
    * 3 місце на чемпіонаті світу: 1986
    * учасник чемпіонатів світу: 1978, 1982 і 1986