Нерео Рокко (іт. Nereo Rocco (нар. 20 травня 1912, Трієст, Австро-Угорщина [зараз в Італії] — пом. 20 лютого 1979, Трієст) — італійській футболіст і футбольний тренер, який в Італії вважається винахідником тактики «справжнього» катеначчо. Найгучніші успіхи Нерео Рокко як тренера пов’язані з клубом «Мілан». Італійським вболівальникам він також запам’ятався наполегливим використанням трієстської говірки у спілкуванні з пресою, що надавало його постаті додаткового колориту.
Кар’єра гравця
Нерео Рокко народився 20 травня 1912 у Трієсті, який тоді входив до складу Австро-Угорщини. Після Першої Світової війни місто перейшло до Італії. Нерео Рокко грав на позиції півзахисника спочатку в «Трієстині» (235 матчів і 62 гола в Серії A), а потім — в «Наполі» і «Падові». Відразу після Другої Світової війни протягом нетривалого часу він був граючим тренером в трієстському клубі «Лібертас», який виступав у тодішній Серії C, після чого закінчив грати і зосередився на тренерській кар’єрі. Всього за 11 сезонів в Серії A Рокко відіграв 287 матчів, забивши 69 голів.
У складі національної збірної Рокко виходив на поле єдиний раз в кваліфікаційному матчі до чемпіонату світу 1934 року проти Греції, який відбувся 25 березня 1934 року в Мілані, і відіграв лише один тайм.
Тренерська кар’єра
Рокко увійшов до історії світового футболу як тренер, що запровадив в Італії тактичну схему катеначчо. Ця тактика біла винайдена у Швейцарії в 1930-х роках, але почала активно застосовуватися лише в 1960-х роках в італійському чемпіонаті, справивши значний вплив на подальший розвиток як італійського, так і світового футболу. Рокко почав експериментувати з катеначчо відразу після війни, граючи в «Лібертас» на позиції ліберо; йому вдалося здобути сенсаційну перемогу в товариському матчі проти значно вищої класом «Трієстини», головним тренером якої він став у наступному році. «Трієстина» закінчила сезон 1946/47 років на передостанньому місці і шукала виходу з кризи, підсиленої скрутним становищем всього міста (до 1954 року місто знаходилося під міжнародною окупацією, поки за володіння ним сперечалися Італія і Югославія). Завдяки новому молодому тренеру і новій прогресивній тактиці в наступному сезоні 1947/48 «Трієстина» здійснила неймовірний ривок і посіла в чемпіонаті друге місце, поступившись лише «Торіно», незаперечному лідеру італійського футболу післявоєнної добі. Буркотливий, суворий і, за чутками, ніколи не задоволений своїми гравцями, Рокко став для них чимось на зразок суворого батька, дещо ексцентричного, але надзвичайно любимого; завдяки своїй звичці розмовляти колоритною трієстською говіркою, він майже відразу здобув прізвисько «el paròn» (трієстським діалектом «хазяїн», «патрон»), яка супроводжувала його все подальше життя.
У двох наступних сезонах поспіль (1948/49 і 1949/50) «Трієстина» посіла в чемпіонаті досить успішне восьме місце. В 1950 році Рокко покинув клуб і перейшов до клубу Серії B «Тревізо»; причини цього переходу так і залишилися остаточно невідомими. Після двох сезонів у «Тревізо», не відзначених особливими успіхами, в 1952 році Рокко повернувся до «Трієстини» в Серії A, але знову покинув клуб після домашньої поразки «Мілану» з рахунком 0:6.
Без роботи він залишався недовго і був запрошений до «Падови», яка зазнала важких невдач і опинилася на дні турнірної таблиці в Серії B. Нерео Рокко врятував клуб від вибуття до Серії C, залучивши до команди талановитих гравців. В наступному сезоні Рокко укріпляв команду, готуючи її до прориву до еліти італійського футболу — Серії A, який відбувся в сезоні 1954/55. Під час зимової паузи в чемпіонаті в цьому сезоні Рокко вдалося придбати Івано Блазона, з яким вже працював у «Трієстині» під час її найбільшого успіху, а також Сільвано Моро і Джованні Аццині. Сезон 1957/58 «Падова» завершила третьою, а в наступних сезонах опинялася біла середини турнірної таблиці, на безпечній відстані від «зони вильоту».
Після «Падови» Рокко деякий час очолював італійську олімпійську збірну, а в 1961 році підписав контракт з «Міланом». Вже в перший його сезон на посаді головного тренера клубу «Мілан» здобув своє восьме скудетто, розпочавши один з найбільш успішних періодів у своїй історії; головними архітекторами цього успіху на полі стали Джанні Рівера і бразилець Жозе Альтафіні. В наступному сезоні «Мілан» першим з італійських команд здобув Кубок європейських чемпіонів, перемігши на лондонському стадіоні «Вемблі» португальську «Бенфіку», за яку грав знаменитий Еусебіо.
Після цих тріумфів Рокко на чотири сезони перейшов до «Торіно». Хоча під керуванням Рокко «Торіно» не здобув титулів, він показав найкращі результати з 1949 року, коли вся команда клубу (тоді — незаперечного лідера італійського футболу) загинула в авіакатастрофі.
В сезоні 1967/68 Рокко повернувся до «Мілана», з яким в цьому сезоні здобув одночасно і скудетто, і Кубок європейських чемпіонів. В наступному році «Мілан» виборов Інтерконтинентальний кубок, подолавши за результатом двох матчів аргентинський «Естудіантес». В ці роки під керівництвом Рокко почав кар’єру дев’ятнадцятирічний Франко Барезі, майбутній знаменитий захисник; також він сприяв кар’єрі свого земляка воротаря Фабіо Кудічіні і шведа Курта Хамріна, якого знав ще по «Падові» в 1957/58 роках.
Під час наступних трьох сезонів «Мілан» під керівництвом Нерео Рокко здобув Кубок володарів Кубків в 1973 і Кубок Італії в 1972 і 1973 роках. В 1973 році Рокко перейшов до «Фіорентини», яку тренував протягом одного сезону, після чого завершив активну тренерську кар’єру. В подальшому він співробітничав у «Мілані» як технічний консультант.
Тривалий час Нерео Рокко утримував рекорд кількості матчів в Серії A в якості тренера, поки у 2006 році цей рекорд не перевершив Карло Маццоне.
Тренерські досягнення
    * Інтерконтинентальний кубок: 1969 (з «Міланом»)
    * Кубок європейських чемпіонів: 1963, 1969 (з «Міланом»)
    * Кубок володарів Кубків: 1968, 1973 (з «Міланом»)
    * Чемпіон Італії: 1962, 1968 (з «Міланом»)
    * Кубок Італії: 1972, 1973 (з «Міланом»)
Стадіон
Ім’ям Нерео Рокко був названий новий стадіон у Трієсті місткістю 30000 глядачів. Стадіон, відкритий 18 жовтня 1992 року, є базовим стадіоном футбольного клубу «Трієстина», з яким пов’язана значна частина спортивної кар’єри Нерео Рокко, як гравця, так і тренера.