Едуард Анатолійович Стрєльцо́в (рос. Эдуард Анатольевич Стрельцов, * 21 липня 1937, селище Перово (Московська область) — †22 липня 1990, Москва) — радянський футболіст. Заслужений майстер спорту СРСР. Один з найталановитіших гравців у історії московського «Торпедо» та збірної СРСР. Найкращий футболіст Радянського Союзу у 1967 та 1968 рр.
Його батько, який після кінця війни залишив сім'ю, працював слюсарем. Дитинство хлопця повязане з заводом «Фрезер», де він ще з 1950 (з 13-річного віку) грав за дорослу команду. Коли наприкінці 1953-го юнаки «Фрезера» грали з юнаками московського «Торпедо», Стрєльцова та ще пару гравців запросили на оглядини до вищолігової команди.
В сезоні 1954 відбувся дебют у найвищій лізі — 16-річний Едуард Стрєльцов вийшов на заміну у грі проти харківського «Авангарду». 14 квітня 1954 юнак вперше потрапив до стартового складу — у матчі з «Динамо» (Тбілісі). Москвичі програли 1:2, а єдиний гол за команду забив Стрєльцов. У нападі він швидко зігрався з молодим, але дещо досвідченішим Валентином Івановом.
26 червня 1955 року 17-річний талант дебютував у збірній СРСР та відразу у першій грі забив 3 голи під час розгрому Швеції (6:0). Того сезону Едуард зіграв у всіх 22 матчах першості Союзу і здобув 15 голів, ставши наймолодшим у історії найкращим бомбардиром чемпіонату (того року йому виповнилось лише 18). Рекорд юного гравця «Торпедо» так ніколи і не було побито за усі роки існування чемпіонату СРСР.
У сезоні 1956 він забив 12 голів у 22 матчах чемпіонату і у складі «сборной» переміг на Олімпіаді 1956 у Мельбурні. Тоді медалі вручали тільки учасникам фіналу, а Стрєльцов провів 4 гри (2 голи) — усі, крім фіналу, де замість нього грав досвідчений «спартаківець» Микита Симонян. Згодом Симонян поривався віддати свою медаль Стрєльцову, але 19-річний хлопець навіть слухати не хотів про таке.
Радянський Союз готувався до першої участі у відбіркових іграх до чемпіонату світу. У групі СРСР мав боротися з Польщею та Фінляндією. Поляки та росіяни по 2 рази обіграли фінів, а оскільки поділили очки і між собою то грали додатковий матч на нейтральному полі — у Ляйпциґу. Едуард гостював у товариша з команди — Валентина Іванова і ледь не проґавив потяг до НДР. Ту листопадову гру він провів на високому рівні, забивши 1 гол і допомігши здобути перемогу, яка вивела радянську збірну на чемпіонат світу 1958, що відбувався наступного року.
Набагато серйозніше порушення дисципліни відбулося в кінці січня 1958 — Стрєльцова посадили на 3 доби за конфлікт з міліціонером.
Навесні 1958 Едик забив 5 голів за 8 ігор і разом зі збірною перебував на травневому зборі у Тарасівці Московської області. Тоді він вже був популярним футболістом і заслуженим майстром спорту. 26 травня 1958 року на тренувальну базу приїхала міліцейська машина. Вона забрала 3 футболістів: «спартаківців» Михайла Огонькова, Бориса Татушина і «торпедівця» Едуарда Стрєльцова. Їх звинуватили у зґвалтуванні, що відбулося після пиятики ввечері напередодні. Через певний час Татушина і Огонькова відпустили, а Едуарда Анатолійовича Стрєльцова засудили на 12 років позбавлення волі. Спорткомітет СРСР дискваліфікував гравця довічно.
Невідомо чому за таку зірку не заступилися найвищі чини держави, для слави якої він дивував європейські стадіони у попередні роки. У опитуванні «Франс Футболу» на «Золотий м'яч» 1956 Едик набрав 2 очки і поділив 13-20 місця. Через рік, у 1957-му він був уже сьомим — Європа його знала. Фахівці сходились на думці, що чемпіонат світу 1958 мав засвітити талант Стрєльцова на міжнародному рівні, а гру 20-річного «торпедівця» можна би було порівняти до гри 17-річного Пеле, який став зіркою саме після цього турніру. Серед європейських гравців футболістів калібру Стрєльцова майже не було. У чвертьфіналі чемпіонату світу СРСР програв господарям і майбутнім віце-чемпіонам шведам — 0:2. У нападі бракувало Едуарда Стрєльцова.
Його звільнили достроково — у 1963 році. Стрєльцов жив у Москві, працював на заводі ЗІЛ. Колишній нападник дуже хотів повернутися до футболу, але все залежало від керівництва клубу «Торпедо».
Як не дивно Стрєльцов був у непоганій кондиції. Першим сезоном після ув'язнення став 1965. «Стрєлєц» вже не був таким швидким, як раніше, але досвід дозволяв Едуардові бути лідером атак команди і передавати досвід молодим. В кінці сезону він потрапив до списку 33 найкращих під номером «1» на своїй позиції. Наступного, 1966 року «Торпедо» виграло чемпіонат СРСР, а Стрєльцов забив 12 голів.
У 1967 році його знову викликають до збірної Союзу, де у підсумку він проведе 38 ігор і заб'є 25 голів (в середньому: 0,66 гола за гру). Того ж року гравця команди, яка зайняла тільки 12 місце у першості країни, визнали найкращим футболістом СРСР. Наступного року він удостоївся цього звання вдруге, забивши 21 гол за 32 матчі чемпіонату (понад третину — уся команда забила 60). В середині 1969-го отримав травму, яка й змусила припинити гру після сезону 1970.
Один з найталановитіших гравців у історії футболу жодного разу не зіграв на чемпіонаті світу: неприємний інцидент виключив таку можливість у 1958 та 1962 роках. У 1966 гравця виклмкали до збірної вже після турніру, а у 1970-му 33-річний Стрєльцов вже просто «догравав». Багатолітній партнер Валентин Іванов вже був тренером команди, закінчив кар'єру Валерій Воронін.
Едуард Анатолійович працював з дитячими командами, грав у матчах ветеранів, але куріння і алкоголь залишалися атрибутами його життя. Помер 22 липня 1990 р. в Москві.
Біля стадіону «Торпедо» у Москві йому поставлено пам'ятник, а самій арені присвоєно ім'я Стрєльцова.
Титули та досягнення
    * Чемпіон СРСР: 1965
    * Кубок СРСР 1968
    * найкращий бомбардир чемпіонату СРСР: 1955
    * найкращий футболіст СРСР: 1967 і 1968
    * у списку 33 найкращих — 5 разів (4 рази — №1)