Гуннар Грен (швед. Gunnar Gren) (нар. 31 жовтня 1920, Ґетеборг, Швеція — 1 листопада 1991) — видатний шведський футболіст, нападник, найбільш відомий своїми виступами за італійський клуб «Мілан» в 1950-х роках.
Гуннар Грен почав грати в футбол в невеликому клубі «Горда» в його рідному Ґетеборгу. Ще будучі гравцем цього клубу, який ніколи не досягав значних успіхів, Грен був вперше викликаний до збірної Швеції. У складі збірної він вперше вийшов на поле 29 серпня 1940 року в матчі проти Фінляндії, в якому Швеція перемогла з рахунком 3:2.
В 1941 році він перейшов до значно більш іменитого клубу «Ґетеборг», і вже в наступному році здобув у складі клубу титул чемпіона Швеції. В 1946 році він став першим лауреатом шведського Золотого м’яча — нагороди, яка з тих пір щорічно присуджується кращому шведському футболісту року.
Його першим значним успіхом на міжнародному рівні стала літня Олімпіада 1948 року, де збірна Швеції здобула золоті медалі. Грен забив два м’яча у фінальному матчі проти Югославії, який завершився з рахунком 3:1.
В 1949 році Грен разом з колегами по збірній Швеції Гуннаром Нордалем і Нільсом Лідхольмом підписав контракт з італійським «Міланом», почавши кар’єру професійного футболіста (в Швеції в той час усі футбольні клуби були аматорськими). Шведські нападники склали у «Мілані» потужне атакуюче тріо «Гре-Но-Лі», яке швидко здобуло популярність серед італійських вболівальників своєю винятковою продуктивністю; італійські вболівальники прозвали Грена Il Professore (іт. «профессор»). В 1953 році Грен перейшов до «Фіорентини», за яку відіграв два сезони. В 1955 році він перейшов до клубу «Дженоа», відіграв за нього один сезон, і в 1956 році повернувся до Швеції. Тут він став граючим тренером в ґетеборзьких клубах: спочатку в «Ергрюте» і (з 1959 року) «ГАІС».
Гуннар Грен не брав участі в чемпіонаті світу 1950 року в Бразилії, позаяк футбольні правила того часу дозволяли грати за збірну лише аматорам, а Грен, підписавши контракт з «Міланом», став професіоналом. Тому до першості світу Грен вперше потрапив лише в 1958 році, на чемпіонаті, який проходив в його рідній Швеції, коли йому було вже 37 років. На цьому чемпіонаті збірна Швеції посіла друге місце; Грен забив гол в півфінальному матчі проти Західної Німеччини, зробивши рахунок 2:1; в другому таймі був видалений з поля воротар німців Еріх Юсковяк, якого замінив літній запасний воротар Фріц Вальтер, після чого фінальну крапку в матчі поставив Курт Хамрін, майбутній гравець «Мілана», довівши рахунок до 3:1. У фіналі чемпіонату збірна Швеції поступилася з рахунком 2:5 збірній Бразилії, в складі якої грав Пеле.
Востаннє Гуннар Грен грав за збірну 26 жовтня 1958 року, за 5 днів до свого 38-річчя, в матчі проти Данії, якій закінчився внічию 4:4. Всього він відіграв за збірну 57 матчів (в 39 з яких Швеція перемогла) і забив 32 м’яча.
Невдовзі після цього він завершив кар’єру гравця і зосередився на тренерській роботі в клубі «ГАІС». Втім, в 1964 році, коли клубу загрожував виліт до нижчої ліги, він сам вийшов на поле у вирішальному матчі, таким чином у віці 44 років ставши найстарішим гравцем шведської вищої ліги Аллсвенскан. На жаль, втручання майстра не врятувало команду, і клуб покинув вищу лігу. Пізніше він тренував клуб другого шведського дивізіону «Оддевольд». Тренерську кар’єру завершив в 1976 році.
Гуннар Грен помер через день після свого 71-го дня народження, 1 листопада 1991 року. Похований на Західному кладовищі Ґетеборга.
Біля стадіону «Гамла Уллеві» в Ґетеборгу була встановлена бронзова статуя Гуннара Грена. В осені 2006 року статуя була демонтована і зараз очікує завершення будівництва на цьому місці нового стадіону. Питання про його назву ще остаточно не вирішено, але цілком імовірно, що новий стадіон буде названо на честь Гуннара Грена.
Досягнення і нагороди
    * Олімпійський чемпіон: 1948 (у складі збірної Швеції).
    * Віце-чемпіон світу: 1958 (у складі збірної Швеції).
    * Володар «Золотого м’яча» як кращій шведський футболіст 1946 року: перший лауреат цієї нагороди.
    * Чемпіон Швеції: 1942 (у складі «Ґетеборга»).
    * Чемпіон Італії: 1951 (у складі «Мілана»).
    * Володар Латинського Кубка: 1951 (у складі «Мілана»).