Олександр Анатолійович Зава́ров (* 26 квітня 1961, Луганськ) — радянський та український футболіст і тренер. Колишній півзахисник «Динамо» (Київ) та збірної СРСР. Віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1986.
Народився 26 квітня 1961 року у Луганську. Вихованець ворошиловградської (луганської) дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зоря». Перший тренер — Борис Васильович Фомичев. З ранніх ігор вирізнявся серед однолітків філігранними і нестандартними прийомами та імпровізацією на полі. Разом з місцевою СДЮШОР двічі доходив до фіналу всеукраїнського турніру «Шкіряний м'яч» (обидва рази задовольнявся лише «сріблом»).
Талановитого хлопця у 1977 помітив Йожеф Сабо — наставник «Зорі» й одразу запросив виступати за «дубль» команди. 27 квітня 1979 року дебютував за клуб у вищій лізі на тбіліському стадіоні «Динамо» у грі з «Динамо» (Тбілісі) У першому ж сезоні 18-річний юнак забив 7 голів. Заварова взяли до юніорської команди СРСР, яка того року виборола «срібло» на чемпіонаті світу у своїй віковій категорії, який відбувався у Японії. Разом з Олександром там починали свій шлях у великому футболі Віктор Чанов, Сергій Краковський, Віктор Янушевський, Ігор Пономарьов, Ігор Гуринович та Олег Таран. Команда виспупила успішно, поступившись тільки у фінальній грі Аргентині, за яку грали досить відомі Рамон Діас, Хуан Барбас та Дієґо Марадона.
Згодом були два роки «служби» у ростовському СКА, де талант Заварова не міг розкритися повністю через натдо жорстку дисципліну. Але клуб виступав непогано, виборовши Кубок СРСР у 1981 році. СКА грав проти «Спартака» (Москва) і за кілька хвилин до закінчення основного часу рахунок не було відкрито. На 84 хв. Олександр Заваров після хитрого фінту дав пас Сергію Андрєєву і найкращий бомбардир ростовців тих років забив вирішальний гол. Команда здобула Кубок СРСР з футболу.
Наступний рік атакувальний півзахисник провів у «Зорі», яка переживала не найкращі часи — виступала у першій лізі. Він забив 10 голів у 30 іграх.
У 1983 році перейшов до найсильнішого клубу України — «Динамо». Там він діяв як людина, яка зв'язувала гру середньої лінії та лінії нападу. Його патнерами у півзахисті були одні знайкращих футболістів СРСР — Василь Рац, Леонід Буряк та Павло Яковенко. Заваров показував віртуозну техніку та стабільну результативність і відразу став не лише футболістом основного складу, а й одним з ключових виконавців. Своїми точними пасами він постачав лінію атаки: Олега Блохіна, Вадима Євтушенка, Ігоря Бєланова.
7 серпня 1985 вперше вийшов на поле у складі збірної СРСР (СРСР — Румунія — 2:0). Цього року він вперше став чемпіоном СРСР. У київському «Динамо» наставник Валерій Лобановський створив колектив, який став основою та фундаментом збірної. Тренером збірної призначено Лобановського.
У перші місяці 1986 року «Динамо» більшість сил зосередило на боротьбі у Кубку володарів кубків, де впевнено розгромило «Рапід» (Відень) (4:1 і 5:1) та празьку «Дуклу» (3:0 та 1:1). У фіналі, 2 травня 1986 року «Динамо» (Київ) розгромило «Атлетико» (Мадрид) — 3:0. Рахунок відкрив Заваров — на 5 хв. він переправив головою м'яч у ворота після того як удар Бєланова відбив голкіпер.
На чемпіонат світу 1986 у Мексиці Олександр Заваров поїхав як один з гравців, кому місце у стартовому складі було гарантовано. Він зіграв у всіх 4 іграх та забив 1 м'яч. Коли цього року «Золотий м'яч» отримав «динамівець» Ігор Бєланов, Заваров поділив 7-8 місця з валлійцем Аяном Рашем («Ліверпуль»). Олександр Заваров входив до класифікації «Франс Футбол» ще 3 роки поспіль.
Після чудового виступу радянської збірної на чемпіонаті Європи 1988 року попит на футболістів з «Країни рад» дуже збільшився. Коли «перестройка» торкнулася й футболу і гравцям дозволили переходити до закордонних клубів, одним з перших поїхав Заваров. Туринський «Ювентус» заплатив за півзахисника «Динамо» 5 млн. доларів.
Заваров переїхав до італійського клубу у період, коли команду залишило багато ключових фігур: Захисники Ґаетано Ширеа, Антоніо Кабріні та відомий данський півзахисник Мікаель Лаудруп. Нелегко було перебудовуватися, коли завершив кар'єру Мішель Платіні — легендарний французький плеймейкер команди. Кожного півзахисника, у тому числі й Заварова уболівальники частково розглядали як можливу заміну видатному французову. Але радянський футболіст не забивав так багато голів як Платіні і керівництво клубу було не зовсім задоволене з новачка. Тренер команди Діно Дзофф поставив його на лівий бік півоборони звідки він мав подавати м'ячі нападникам: спочатку Алессандро Альтобеллі, згодом Сальваторе Скілаччі.
Серію «А» у кінці 1980-х і на поч. 90-х здомінували «Мілан», «Інтер», «Сампдорія» та «Наполі». «Ювентус» ж досяг успіху у Кубку УЄФА 1990, перегравши у фіналі (який складався з 2 ігор) «Фіорентину».
За порадою Мішеля Платіні, з яким Заваров познайомився у Турині, колишній гравець «Динамо» вирішив завершувати футбольну кар'єру до французької команди «Нансі», де свого часу починав свій футбольний шлях Мішель.
Після 5 сезонів гри за «Нансі» у найвищому та 2 дивізіонах, Олександр Заваров переходить до напівлюбительського «Сен-Дізьє», де перебував на посаді тренера-гравця.
Франція була початком його тренерської діяльності. Але першим професіональним клубом для Заварова-тренера став швейцарський «Віль». Контрольний пакет акцій клубу саме викупили колишні футболісти Ігор Бєланов і Геннадій Перепаденко і запросили Олександра Заварова на посаду наставника. Через відсутність у нового керманича потрібної тренерської ліцензії Заваров почав керувати командою на посаді спортивного директора. Але команда зайняла останнє 10 місце у найвищій лізі. Далі були короткотривалі періоди у казахському «Женісі» та харківському «Металісті». Від сезону 2005/06 року тренував «Арсенал» (Київ). Звільнений з цієї посади 28 січня 2010 року.
Сім'я
Дружина — Ольга. Сини — Олександр та Валерій (на честь Лобановського
Виступав за команди
    * Зоря (1977—1979, 1982)
    * СКА (Ростов-на-Дону) (1980—1981)
    * Динамо (Київ) (1983—1988)
    * Ювентус (1988—1990)
    * Нансі (1990—1995)
    * Сен-Дізьє (1995—1998)
Титули та досягнення
    * Чемпіон СРСР: 1985, 1986
    * Віце-чемпіон Європи: 1988
    * Кубок СРСР 1981, 1985, 1987
    * Кубок Кубків: 1986
    * Кубок УЄФА: 1990
    * Кубок Італії: 1990
    * найкращий футболіст СРСР 1986
    * учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990
    * у списку «33 найкращих» — 4 рази (усі 4 рази під номером 1)