Головна » Статті » Футбольні клуби » Російські клуби |
Зеніт
![]() Спочатку футболісти заводу виступали виключно в місцевих (районних) змаганнях. Лише в 1930 році, зміцнивши і стабілізувавши складу, команда ЛМЗ вперше взяла участь у першості Ленінграда. У 1935 році вона вийшла у фінал першості ВЦРПС, а в 1936-му під назвою «Сталінець» було включено до числа учасників клубних чемпіонатів СРСР у групі Б (перша ліга). У 1938 році ленінградський «Сталінець» перейшов до групи А (вищої ліги), а в наступному сезоні вперше вийшов у фінал Кубка СРСР, а в наполегливій боротьбі поступився трофей непереможному в той час чемпіону країни московському «Спартаку». Рік по тому, у 1940-му команда нарешті знаходить те ім'я, під яким ми її знаємо, - «Зеніт». Військовий 1944 стає для ленінградців тріумфальним. Під керівництвом Костянтина Лемешева «Зеніт» стає володарем Кубка СРСР, тим самим вперше в історії радянського футболу перервавши гегемонію московських команд. Наступні три з половиною десятиліття не принесли команді великих успіхів. Найвищі досягнення тих років: четверте місце в чемпіонаті СРСР 1958 року, п'яте місце в чемпіонатах 1949, 1953 і 1976 (осінь) років, вихід до півфіналу Кубка СРСР 1945, 1954, 1961 і 1977 років. Наприкінці 1970-х почалося відродження «Зеніта». У 1978 році команду очолив енергійний, грамотний і честолюбний Юрій Морозов. Швидкісний атакуючий футбол, щеплений новим наставником, ставка на молодих гравців ленінградських принесли свої плоди у 1980-му: були завойовані перше в історії «Зеніта» медалі чемпіонату СРСР - бронзові. На наступний рік команда дебютувала в єврокубках. У наступні сезони молоді вихованці перетворилися на досвідчених майстрів. У 1983 році на зміну Морозову прийшов Павло Садиріним, а команда закінчила сезон на 4 місці, видавши чимало яскравих матчів, дійшла до півфіналу Кубка СРСР. У 1984 році «Зеніт» представляв собою прекрасно укомплектовану і збалансовану по всіх лініях команду. У травні ленінградці вийшли у фінал Кубка СРСР, але прикро програли в додатковий час московським динамівцям. Можливо, саме цей психологічний удар згуртував команду і змусив докласти всіх зусиль для підкорення вершини союзної першості. Перший і єдиний раз у своїй історії «Зеніт» став чемпіоном СРСР. На наступний рік ленінградська команда виграла Суперкубок СРСР, вийшла в півфінал Кубка СРСР. У 1986-му вона зайняла четверте місце в чемпіонаті і четвертий раз поспіль вийшла в півфінал Кубка. Але, починаючи з наступного сезону, для «Зеніта» настав важкий період, який тривав ціле десятиліття. У 1990 - 1991 і 1993 - 1995 роках команда виступала в першій лізі чемпіонатів СРСР і Росії. Чергове відродження петербурзького футболу припало на середину дев'яностих. У справах клубу, який очолив Віталій Мутко, намітилися серйозні позитивні зрушення. Знову біля керма команди став Павло Садиріним. Через два роки на тренерському містку Садиріним змінив Анатолій Бишовець. Перший успіх після довгої перерви - в 1997 році «Зеніт» дійшов до півфіналу Кубка Росії. Наступне десятиліття стало кращим в історії «Зеніта». У 1999-му під керівництвом молодого тренера Анатолія Давидова, найстаршого гравця клубу, незадовго до цього що завершив кар'єру, петербуржці виграли Кубок Росії, перегравши у фіналі московських динамівців. У наступному сезоні зенітовци, ведені котрий повернувся в команду Юрієм Морозовим, проявили себе і на міжнародній арені, дійшовши до фіналу Кубка Інтертото. А в 2001 році «Зеніт» вперше потрапив до трійки призерів чемпіонату Росії, завоювавши бронзові медалі. І тільки важка хвороба легендарного тренера не дозволила команді на майбутній рік добитися більшого, ніж вихід у фінал Кубка країни, в якому вона поступилася московським армійцям. Тренерський кризу, що вразила команду з відходом Морозова, несподівано для футбольної громадськості завершився запрошенням чеського фахівця Властимила ПЕТРЖЕЛУ. Експеримент виявився вдалим: у тому ж 2003 році «Зеніт» завоював срібні медалі чемпіонату і став першим і єдиним володарем Кубка Російської Прем'єр-ліги. Наступні кілька сезонів нових медалей петербуржцям не принесли, хоча в 2004-м команда і лідирувала в першості країни всього за п'ять турів до його закінчення. Зате тієї ж осені «Зеніт», пройшовши два відбіркові тури, пробився до групового етапу розіграшу Кубка УЄФА. А на наступний рік виступив у Європі ще яскравіше, вперше вийшовши у весняну частину цього турніру і діставшись до його чвертьфінальної стадії. Одночасно ціла група вихованців клубу закріпилися у складі головної команди країни. В кінці 2005 року контрольний пакет акцій клубу придбало РАТ «Газпром». Нове керівництво пообіцяло підсилити склад команди і, незважаючи на тимчасові невдачі, неодмінно порадувати уболівальників новими перемогами як у внутрішніх російських змаганнях, так і на міжнародній арені. Виконання обіцяного не змусило себе довго чекати. 11 листопада 2007 «Зеніт» став новим чемпіоном Росії! А всього за півроку виграв почесний міжнародний трофей - Кубок УЄФА. Переможний хід команда продовжила і надалі - уже в серпні 2008-го року синьо-біло-голубі стали першим клубом в Росії, який виграв Суперкубок УЄФА. Восени того ж року команда дебютувала в Лізі чемпіонів. Найбільше ігор у чемпіонатах СРСР за «Зеніт» провів Лев Бурчалкін - 400, він же є кращим бомбардиром команди - 78 голів. Рекорд за кількістю забитих голів в одному чемпіонаті країни належить Анатолію Короткову - 22 м'ячі у 1950 році. У першості Росії список бомбардирів очолює Олександр Кержаков (64 м'ячі), йому ж належить і рекорд клубу за кількістю забитих голів на «вищому рівні» (95 м'ячів). Зенітовци Олександр Іванов, Василь Данилов, Микола Ларіонов, Сергій Дмитрієв, Олександр Кержаков, В'ячеслав Малафєєв, Владислав Радімов, Володимир Бистров, Павло Мареші, Олександр Анюков, Андрій Аршавін, Костянтин Зирянов, Роман Широков та багато інших у складі національних збірних виступали у фінальних турнірах чемпіонатів Світу, Європи та Олімпійських Іграх, ставали призерами турнірів. Кілька десятків гравців носять почесні звання заслужених майстрів спорту. Головні тренери, в різні роки керували командою «Зеніт»: Петро Філіппов, Костянтин Єгоров, Костянтин Лемешев, Михайло Бутусов, Іван Таланов, Георгій Ласін, Володимир Лемешев, Микола Люкшин, Аркадій Алов, Георгій Жарков, Геннадій Бондаренко, Євген Єлісєєв, Валентин Федоров , Артем Фалья, Євген Горянський, Герман Зоніна, Юрій Морозов, Павло Садиріним, Володимир Голубєв, Станіслав Завідонов, Анатолій Коньков, В'ячеслав Булавін, В'ячеслав Мельников, Анатолій Бишовець, Анатолій Давидов, Борис Рапопорт, Властимила ПЕТРЖЕЛУ. З літа 2006 року по серпень 2009-го року з командою працював відомий голландський спеціаліст Дік Адвокаат. | |
Переглядів: 455 | |
Всього коментарів: 0 | |
Стрічка новин
