В останні років 15 другим Марадоною називали ледь не кожного талановитого аргентинського футболіста. І Габріеля Батістута, і Хуана Романа Рікельме, та Хав'єра Савіолу з Карлосом Тевесом, і багатьох інших, але в підсумку всі вони списувалися з рахунків. Багато з них були хороші, але не унікальні. І ось в один прекрасний момент на футбольному небосхилі Аргентини запалилася ще одна зірочка, яку тут же помітили за океаном, у Барселоні. І ім'я їй - Ліонель Мессі. Технічний, результативний і невловимий для суперників, він поступово став лідером каталонців - наріжним каменем команди-зірки Хосепа Гвардіоли. Тим, чим колись був Дієго Армандо в своїх колективах - і особливо в національній збірній.
Відправною точкою для розвитку теми «Мессі - другий Марадона або самостійна легенда?» Став красивий м'яч, який Ліонель провів у півфінальному поєдинку Кубка Іспанії проти «Хетафе» навесні 2007 року. Цей гол виявився майже точною копією того знаменитого, що увінчав собою рейд Марадони в матчі зі збірною Англії на мундіалі-1986. Після цього світ тільки і займається тим, що зіставляє цих гравців під різними кутами.
Правда, по-хорошому, порівнювати Марадону і Мессі - це все одно що порівнювати епохи: однозначно сказати, яка з них краще, нереально, в кожної своя родзинка. До того ж епоха Ліонеля ще далека від завершення, і передбачити її подальший розвиток візьметься хіба що ворожка або екстрасенс. Ми ж не збираємося ворожити на кавовій гущі, а просто зіставимо кілька фактів із життя цих обдарованих виконавців.
Марадона і Мессі схожі в тому плані, що в дитинстві кожному з них довелося пройти через нелегкий іспит. Першому - через злидні нетрів і жорстокість вулиці, другому - через серйозну хворобу, дефіцит соматотропіну (гормону росту), що могло поставити хрест на його спортивній кар'єрі. І ось тут починаються відмінності. Ліонелю вчасно допомогли. Спортивний директор «Барселони» дізнався про його талант і підписав 13-річного хлопчака, сплативши його лікування. А Дієго довелося скрізь пробиватися самому, відстоюючи своє право на футбол в нерівній боротьбі зі старшими хлопцями. У результаті цих життєвих колотнеч Лео виріс хоч і трохи замкнутим, але досить м'яким і терплячим, Дієго - хай і не злим, але небезпечним і колючим. Такі ж вони й на футбольному полі.
Закон виживання диктував Марадоні просте правило - всі засоби хороші. Тому, забивши гол рукою, він безапеляційно заявив, мовляв, це була рука Бога. І таких випадків, коли Дієго обходив стороною принципи fair play, хоч греблю гати. Інша справа - Лео, на рахунку якого поки що немає ганебних історій. Він не вміє хитрувати і брехати не червоніючи, у нього немає марадоновской нахабства. Але поки що йому це було й не потрібно, життя не змушувала. До речі, тому деякі вважають Мессі слабохарактерною.
Що стосується класу, то він визначається і тією кількістю часу, протягом якого футболіст зможе протриматися на стабільно високому рівні. Марадона викладався на всі сто в будь-якому колективі, куди б його не закинула доля. Для «Бока Хуніорс», «Барселони», «Наполі» і, звичайно ж, національної збірної він залишився однією з найяскравіших сторінок у їхній історії. А в «Севільї» його запам'ятали як людину із залізною силою волі, що виходив на поле після трьох знеболюючих уколів. Не факт, що у Мессі вистачило б духу на таке. І не факт, що аргентинський вундеркінд не здасть при переході в інший клуб, в чому нам, можливо, ще доведеться переконатися.
До речі, Марадона став таким, яким він став, завдяки умовам, в яких йому доводилося грати. Те ж саме стосується і багатьох інших виконавців. Нещодавно довелося прочитати гарну думку про те, що кожній легенді відведено свій час. Яким би був Ді Стефано в сучасному футболі? Зміг би він, підхопивши м'яч на своїй половині, довести його до воріт суперника і забити гол, як він це робив у свої часи? Вважали б його таким самим геніальним гравцем, адже не секрет, що раніше футбол був простіше? У той же час зміг би фінт той же Мессі або Кріштіану Роналду в колишніх бутсах - тяжких і легко промокаємо? Це не сучасні «тапочки», які стають для тебе другою шкірою. А які раніше були м'ячі! Сучасні футбольні пестуни цілком могли б отримати струс мозку, адже сьогодні шкіряні снаряди виробляються мало не за космічними технологіями. Таким чином, умови, в яких грали Марадона і Мессі, не дозволяють однозначно визначити кращого з кращих.
Так, і у Дієго Армандо, і у Ліонеля феноменальна техніка, відмінне бачення поля і точний пас, в обох - здатність забивати голи на будь-який смак, паралельно накручуючи по півкоманди суперників. Проте Лео робить це витонченіше, а Мікеланджело від футболу намагався бути жорсткішим. Молодий аргентинець намагається уникати конфліктів, а жива легенда вважає сучасний футбол мало не балетом, згадуючи, як безжально раніше грали проти нього опікуни (так, Андоні Гойкоечеа з «Атлетіко» на старті сезона-1983/1984 весь матч бив Дієго по ногах, а на 59-й хвилині зламав йому гомілку. Сьогодні важко собі уявити таке. Мессі в «Барселоні» бережуть як зіницю ока).
Якщо порівнювати цих гравців в 22-річному віці, то існують великі відмінності в досягненнях Лео і Дієго - як індивідуальних, так і колективних. Мессі досяг значно більшого. Але вундеркінда ще треба зробити те, що вдалося Марадоні в більш зрілому віці - наприклад, стати чемпіоном світу, зігравши вирішальну роль у збірній. Тому хай кожен залишається самим собою, а хто з них краще - нехай розсудить історія.
Матеріали: Олена ПАВЛОВА, газета «Команда»