КІЛЬКІСТЬ ГРАВЦІВ
У 1863 році кількість гравців залежала від домовленості між командами. У 1871 році вперше знаходимо згадку про 11 гравців, але вже як про звичайний склад команд. Тільки в 1897 році було встановлено, що в команді – 11 гравців. Бували, однак, випадки, коли команда приступала до гри в меншому складі, що було результатом травм для виведення з поля. Для того, щоб можна було продовжити гру і при меншій кількості гравців, у 1923 році було прийнято рішення, що число 11 гравців є максимальним. Доповнення, що один з гравців повинен нести функцію воротаря, з’явилося вже після другої світової війни. Мінімальне число гравців встановлювали компетентні футбольні союзи.
Раніше заміна гравців не дозволялася, і команди догравали матч у первинному складі. Якщо гравець отримував травму або був видалений з поля, команда догравала в меншому складі. З 1954 року постраждалий гравець міг повернутися на поле, навіть без зупинки гри, лише з дозволу судді. Заміна гравця, який отримав травму, була дозволена лише у 1959 році. З 1967 року можна замінювати двох гравців запасними, незалежно від того, отримали вони травму чи ні. За неправильний вихід гравця на поле, суддя з 1968 року робить гравцеві зауваження і призначає на користь суперників вільний удар з того місця, де гравець незаконно вступив на поле. З 1971 року гравець має право вийти на поле тільки від центрального прапорця. З 1973 року незаконний вихід гравця на поле карається призначенням вільного удару з того місця, де був м’яч у момент, коли гра була перервана.
ВОРОТАР
У перших офіційних правилах 1863 року про воротаря взагалі немає згадки. Спіймати м’яч у повітрі дозволялося кожному гравцю. За таке «хороше захоплення м’яча» гравець пробивав вільний удар. У 1869 році торкатися м’яча рукою було категорично заборонено усім гравцям. Лише в наступному 1870 році в правилах знаходимо першу згадку про воротаря. Йому, єдиному гравцю команди, було дозволено грати рукою при захисті воріт. Він міг робити необмежену кількість кроків з м’ячем у руках. З 1877 року воротареві заборонялося нести м’яч у руці, але він міг зробити два кроки з м’ячем у руці. Опції воротаря в команді міг виконувати тільки один гравець, хоча його функції міг взяти на себе під час матчу інший гравець, який брав участь в грі. Але про це команда повинна була оголошувати заздалегідь. Право воротаря грати руками при захисті воріт пояснювалося тим, що воротарі грали рукою на всьому футбольному полі, тому що воротар і на половині суперника «захищає власні ворота». У 1898 році право воротаря грати рукою було обмежено власною половиною футбольного поля, а з 1912 року воротар має право грати рукою тільки на своєму штрафному майданчику. У 1931 році воротареві було дозволено робити з м’ячем у руці чотири кроки. Однак після того, як воротар ударяв м’ячем об землю, він міг повторити ще 4 кроки з м’ячем у руці і так кілька разів. З 1967 року воротар вже не має права безпосередньо повторити 4 кроки з м’ячем у руці, а після четвертого кроку повинен відіграти м’яч так, щоб інший гравець зміг цим м’ячем зіграти. Але ці 4 кроки він міг розділити на дві частини. Правила про напад на воротаря також змінювалися. З 1892 суперник має право коректно напасти на воротаря, якщо воротар тримає м’яч або блокує нападаючого суперника. З 1903 року воротар захищений тільки у власному воротарському майданчику.