21 травня 1904 року в Парижі була створена ФІФА – організація, покликана об’єднати національні футбольні федерації й сприяти проведенню міжнародних змагань. До цього часу інтернаціональні контакти (якщо не вважати Великобританію з її чотирма незалежними федераціями) були ще зведені до мінімуму й здійснювалися лише за рахунок зусиль окремих ентузіастів.
Першим президентом ФІФА був обраний француз Робер Герен, що виглядало цілком природно, тому що саме він найбільш гаряче й послідовно ратував за створення цієї організації й сам був досить різнобічною особистістю. Герен сполучав роботу президента Французької федерації й спортивного журналіста газети Le Matіn. Крім того, він був дипломованим інженером. Саме Герен першим став "проштовхувати” ідею проведення міжнародних чемпіонатів – спочатку на рівні клубів, а потім і серед збірних, хоча його перебування у якості глави ФІФА тривало недовго (ледве більше двох років).
На установчому конгресі 1904 року дев’ятим пунктом Статуту делегати записали: "ФІФА має ексклюзивне право організації міжнародних чемпіонатів”. Уже в наступному році на конгресі ФІФА голландець Карл Антон Віллем Хіршман висунув пропозицію провести клубний чемпіонат з 15 учасниками – по одному від країни. За задумом Хіршмана вони повинні були бути розбиті на 4 групи:
Група 1: Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія.
Група 2: Бельгія, Франція, Голландія, Іспанія.
Група 3: Італія, Австрія, Швейцарія, Угорщина.
Група 4: Данія, Німеччина, Швеція.
Представляєте, Ліга чемпіонів могла з’явитися на світ не в 1991 році, а ще в 1905-му! Але погано те, що задуми Хіршмана випереджали свій час. Останнім строком подачі заявок для участі в чемпіонаті було визначено 31 серпня 1905 року. Але цей день наступив, а ні однієї заявки подано так і не було! Не в силах знести такого оглушливого конфузу, Герен на черговому, третьому конгресі ФІФА 4 червня 1906 року склав із себе повноваження президента.
Приймачем Герена став англієць Даніел Берлі Вулфолл, урядовий чиновник із Блекберна. Вулфолл, як майже і всі його земляки, вважав Англію "пупом Землі”, і великі перемоги британських команд над небританськими зайвий раз переконували його в цьому.
Боязкі спроби його підлеглих знову заговорити про міжнародний чемпіонат давились Вулфоллом у зародку.
Так тривало до 1918 року, коли ситуація різко змінилась. По-перше, 24 жовтня помер Вулфолл. По-друге, закінчилася перша світова війна. Британці як переможці зажадали поширити санкції проти потерпілих у війні поразку держав і на футбол. Це не знайшло підтримки, і тоді чотири британські федерації вийшли з ФІФА в знак протесту.
29 місяців Міжнародна асоціація залишалася без президента поки 1 квітня 1921 року на цей пост не був обраний Жуль Ріме, що відмінно зарекомендував себе при проведенні Олімпійського турніру 1920 року. Саме йому вдалося втілити в життя ідею проведення чемпіонатів сіту й тим самим обезсмертити своє ім’я.
Жуль Ріме повів дуже грамотну політику. Він відчув що час для постанови чемпіонату світу, у якому могли б брати участь всі футболісти – аматори, професіонали, – уже пройшов.
29 травня 1928 року, як і очікувалося було ухвалене рішення історичного масштабу. У цей день в Амстердамі зібралися делегати чергового Конгресу ФІФА і більшістю голосів (27 проти 5) проголосували за постанову кубка світу, перший розіграш якого за пропозицією співвітчизника Жуля Ріме, Анрі Делонея, повинен був відбутися вже в 1930 році.
В Амстердамі було обговорено все, крім одного: хто стане хазяїном першого розіграшу Кубка. Це питання було відкладено ще на рік і стало головним на порядку денному наступного конгресу ФІФА, що зібрався 18-19 травня 1929 року в Барселоні.
Свої кандидатури виставили п’ять європейських країн (Італія, Швеція, Голландія, Угорщина, Іспанія), а також одна неєвропейська Уругвай. Бачачи таке положення справ, представники Старого Світу дружно зняли свої заявки залишивши Уругвай у гордій самітності. Під "довгу овацію” як свідчить преса того часу, він і був обраний як організатор.
Що ж стосується трофея, то його за замовленням ФІФА виготовив французький ювелір Абель Лафлер. Повністю золота (1800 грамів) статуетка давньогрецької богині перемоги Ніки із піднятими догори руками прослужила вірою й правдою 40 років, поки не була завойована навічно бразильцями, а після цього "протягнула” ще 13 років, поки не стала жертвою зловмисників, які її викрали.